Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Аналіз судової практики
розгляду Барського районного суду Вінницької області у справах, що виникають із договорів найму (оренди), підряду, надання послуг, комісії, доручення за 2013 року
Договірні зобов’язання виникають на підставі договору (у певних випадках – на підставі судового рішення) і опосередковують як майнові цивільні відносини (договірні цивільно-правові зобов'язання), зміст яких визначається не тільки законом, але, насамперед, домовленістю їх учасників.
Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За правовим результатом на досягнення якого спрямовано укладення договору, договірні зобов’язання поділяються на:
1) зобов’язання щодо передачі майна у власність або інші речові права;
2) зобов’язання щодо передачі майна в тимчасове користування;
3) зобов’язання щодо передачі об’єктів права інтелектуальної власності;
4) зобов’язання щодо виконання робіт;
5) зобов’язання щодо надання послуг;
6) зобов’язання щодо спільної діяльності.
Договір найму.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно в користування за плату на певний строк.
Предметом договору найму (оренди ) може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (не споживна річ). Предметом цього договору також можуть виступати майнові права.
За загальним правилом право передання майна в найм (оренду) має власник речі або особа, якій належать майнові права. Проте наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму (оренди).
Основними обов'язками наймодавця за договором найму (оренди) є:
1) передати наймачеві майно в користування негайно або в строк, встановлений договором найму (оренди);
2) передати наймачеві річ у комплекті і в стані, що відповідають умовам договору найму (оренди) та її призначенню;
3) повідомити наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається в найм (оренду).
Основними обов'язками наймача за цим договором є:
1) користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору найму (оренди);
2) вчасно сплачувати плату за користування майном;
3) усунути погіршення речі, які сталися з його вини. При цьому наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зношення або упущень наймодавця.
Законодавець виділяє кілька окремих видів договорів найму (оренди)::
1) договір прокату;
2) договір найму земельної ділянки;
3) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди;
4) договір найму (оренди) транспортного засобу, предметом якого можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.
5) договір лізингу,
6) договір найму (оренди) житла.
В 2013 році Барським районним судом справи у спорах, що виникають із договорів найму (оренди) не розглядалися.
Договір комісії.
За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням іншої сторони (комітента) за винагороду вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Договір комісії належить до групи договорів про надання посередницьких послуг, які комітент надає комісіонеру з метою реалізації його суб'єктивних прав, і його юридичною основою є повноваження. На визначення предмета договору комісії впливає предмет і зміст правочину, який комісіонер повинен укласти в інтересах комітента. Законодавче зазначення як предмета договору комісії вчинення одного або кількох правочинів є досить вузьким. Предметом договору комісії є посередницька послуга, яку він надає комітенту, в тому числі як укладення правочину, так і діяльність, спрямована на вчинення правочинів. Договір комісії - одна з форм правової реалізації добровільного представництва і належить до числа посередницьких договорів.
Договір комісії має багато спільного з договором доручення. Виконавець (довірений, комісіонер) діє в інтересах і за рахунок довірителя як за договором доручення, так і за договором комісії. Але за договором комісії результатом діяльності послугонадавача є не стільки сам процес посередницького характеру, скільки результат цієї діяльності, який завершується правочином із третьою особою.
Договір комісії є однією з форм правової реалізації представництва. Однак, комісіонер виступає перед третьою особою від свого імені. Пояснення цього правила та його наслідків міститься у ч. 2 ст. 1015 ЦК України, де зазначається, що за договором, укладеним із третьою особою, комісіонер набуває права навіть тоді, коли комітент був названий у договорі або прийняв від третьої особи виконання договору. Завдячуючи договору комісії, учасники цивільного обороту мають можливість набувати прав та обов'язків, не беручи участі у вчиненні правочину і не розкриваючи, в чиїх інтересах він вчиняється. Через такі особливості договір комісії називають договором непрямого представництва. З огляду на це за договором комісії виникають два види правовідносин: внутрішні и зовнішні. Внутрішніми вважаються відносини між комітентом і комісіонером, а зовнішніми - між комісіонером і третіми особами. За договором доручення договірних відносин між повіреним і третіми особами не виникає, отже, для третьої особи при укладенні договору комісії на перший план виступає фігура комісіонера, а не комітента. За правочином, укладеним комісіонером із третьою особою, зобов'язаним є комісіонер, а не комітент. Отже, для набуття комітентом прав та обов'язків щодо третьої особи необхідна уступка прав і, відповідно, переведення боргу. У зовнішніх правовідносинах комісіонер виступає як «повноцінна» сторона договору, і не завжди контрагент знає про дії комісіонера як такі, що спрямовані на виконання комісійного договору.
В 2013 році до Барського районного суду справи у спорах, що виникають із договорів комісії не надходили.
За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії .
Правове регулювання договору здійснюється главою 68 ЦК України.
Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний та відплатний. Однак договором або законом може бути передбачено виконання дій повіреним безоплатно.
Сторонами договору є повірений - особа, яка зобов'язується виконати юридичні дії, та довіритель - особа, яка доручає повіреному виконати ці дії. Це можуть бути як дієздатні фізичні особи, так і юридичні особи (наприклад, посередницькі організації, юридичні консультації, банки, товарні біржі тощо).
Істотною умовою договору є умова про предмет. Предметом договору доручення є юридичні дії повіреного (укладення правочинів, вчинення процесуальних дій, складання актів тощо). Причому такі дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненими. Однак повірена особа виконує і фактичні дії - пошук контрагентів, наведення довідок, огляд майна тощо, які підпорядковані меті виконання юридичних дій і тому не мають самостійного значення. Вимога особистого виконання доручення стосується лише юридичних дій повіреного.
У договорі може бути визначено строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя, а також територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного. У такому разі строк доручення та територія є істотними умовами.
У договорі може бути визначено розмір плати повіреному або порядок її виплати. Якщо її не визначено, то виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.
Характерним для договору доручення є те, що повірений виконує юридичні дії від імені й за рахунок довірителя. Повірений виступає як представник свого довірителя перед третіми особами. Проте представництво ширше за договірне представництво, оскільки підставами представництва взагалі можуть бути закон, адміністративний акт, трудовий договір. Отже, договір доручення - це одна з можливих підстав виникнення правовідносин з представництва. Повірений діє на підставі доручення.
До даного договору застосовуються загальні положення про форму правочину.
На підставі договору доручення довіритель зобов'язаний видати довіреність на вчинення юридичних дій і тим самим легалізує повіреного як свого представника перед третіми особами. Довіреність відтворює повноваження повіреного, визначене умовами договору доручення.
Змістом договору доручення є права та обов'язки сторін.
Права та обов'язки повіреного:
1) зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення;
2) має право відхилитися від змісту договору, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений: а) не міг попередньо запитати довірителя; б) не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. При цьому повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення, як тільки буде можливість;
3) повинен виконати дане йому доручення особисто; має право передати виконання доручення іншій особі (замісникові) якщо: а) це передбачено договором; б) повірений був вимушений до цього обставинами з метою охорони інтересів довірителя. При цьому повірений повинен негайно повідомити про це довірителя і у цьому разі відповідає лише за вибір замісника;
4) зобов'язаний повідомляти довірителеві на його вимогу всі дані про хід виконання його доручення;
5) зобов'язаний після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдані документи, якщо цього вимагають умови договору та характер доручення (ч. 2 ст. 1006 ЦК);
6) зобов'язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.
Права та обов'язки довірителя:
1) зобов'язаний забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення;
2) зобов'язаний відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення;
3) зобов'язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення;
4) зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить;
5) має право в односторонньому порядку змінити, відмінити свої вказівки чи дати повіреному нові інструкції щодо порядку виконання доручення;
6) має право знати про передоручення;
7) має право контролювати дії повіреного та своєчасно вжити заходів з метою захисту своїх інтересів.
Відповідно до ст.1008 ЦК України, договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі:
1) відмови довірителя або повіреного від договору. Причому вони мають право відмовитися від договору в будь-який час. Якщо повірений діє як підприємець, то сторона, яка відмовляється від договору, має повідомити другу сторону про відмову не пізніше ніж за 1 місяць до його припинення, якщо триваліший строк не встановлено договором. А в разі припинення юридичної особи, яка є комерційним представником, довіритель має право відмовитися від договору без попереднього повідомлення про це повіреному;
2) визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім;
3) смерті довірителя або повіреного. При цьому спадкоємці повіреного повинні повідомити довірителя про припинення договору доручення та вжити заходів, необхідних для охорони майна довірителя, зокрема, зберегти його речі, документи та передати їх довірителеві;
4) ліквідації юридичної особи-повіреного. Ліквідатор повинен повідомити довірителя про припинення договору доручення та вжити заходів, необхідних для охорони майна довірителя, зберегти його речі, документи та передати довірителеві.
Законодавець у ст.1009 ЦК України передбачає наслідки припинення договору доручення. Наприклад, якщо договір доручення припинено до того, як доручення повністю виконав повірений, довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата, - також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він довідався або міг довідатися про припинення договору доручення. Причому відмова від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих повіреному припиненням договору, крім випадку припинення договору, за яким повірений діяв як комерційний представник. Відмова повіреного від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих довірителеві припиненням договору, крім випадку відмови повіреного від договору за таких умов, коли довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої інтереси, а також відмови від договору, за яким повірений діяв як комерційний представник.
В 2013 році Барським районним судом справи у спорах, що виникають із договорів доручення не розглядалися.
Договір підряду.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Даний договір є консенсуальним, двостороннім та оплатним.
Договір підряду регулює зобов'язання з виконання робіт. Предметом договору підряду може бути будь-яка робота, в процесі виконання якої створюється результат, що передається замовнику. Закон не містить вичерпного переліку робіт, які можуть виконуватися за договором підряду. Безперечним, однак, є факт, що предметом договору підряду є індивідуалізований результат праці підрядника, який набуває тієї чи іншої матеріальної форми (наприклад, виготовлення речі, здійснення її ремонту, зміна її споживчих властивостей тощо).
Робота та її результат у договорі підряду зазвичай відокремлені у часі, однак вони тісно пов'язані між собою і становлять єдиний предмет договору підряду. Робота, що виконується, передбачає досягнення певного результату, досягти якого неможливо без роботи, яка йому передує. Таким чином, первинною є робота, оскільки про роботу зазначається в усіх випадках, у той час як результат згадується не завжди.
Єдність роботи та її результату є основною рисою предмета договору підряду, яка дозволяє відмежувати цей договір від інших типів цивільно-правових договорів, зокрема від договору купівлі-продажу та договору на надання послуг. Проведення такого відмежування є надзвичайно важливим, оскільки неправильне застосування до підрядних відносин законодавства, що регулює інші договірні відносини, може істотно порушити права сторін.
За договором купівлі-продажу продавець може передавати за плату покупцеві певні матеріальні об'єкти. У результаті виконання договору підряду також можуть створюватися матеріальні об'єкти, які передаються замовникові за плату. Проте у договорі підряду важливим є те, що матеріальні предмети виникають у результаті роботи, умови виконання якої визначаються у цьому договорі. Відтак належність виконання зобов'язань, що виникають з договору підряду, залежить не тільки від передачі матеріального результату, а й від виконання самої роботи відповідно до умов договору. У договорі купівлі-продажу не встановлюються умови щодо виконання роботи по створенню об'єкта.
Від договору про надання послуг договір підряду відрізняється тим, що у договорі про надання послуг предметом є сам процес надання послуги, а не досягнення матеріального результату.
Договір підряду має схожі ознаки із трудовим договором. Однак, якщо предметом договору підряду є певний матеріальний результат виконаної роботи, то для трудового договору він не обов'язковий, оскільки в останньому випадку головне значення має трудова діяльність взагалі, а не виконання разової конкретної роботи. За трудовим договором працівник виконує роботу відповідно до його кваліфікації, посади протягом невизначеного або певного строку. При цьому виконувана робота може мати виробничо-технічний, організаційно-керівний, громадсько-політичний та інший характер. Розмежовуються ці договори й за колом їх учасників. Так, якщо у договорі підряду підрядником може бути як організація, так і громадянин, то за трудовим договором виконавцем роботи (працівником) виступає лише громадянин. За трудовим договором працівник зараховується наказом до штату певної організації, що породжує відповідні правові наслідки з приводу оплати праці і відпочинку працівника, його соціального забезпечення тощо.
Обсяг самостійності підрядника у виборі способу виконання замовлення багато в чому залежить від ступеня визначеності ознак предмета договору. Деталізація цих ознак при укладенні договору позбавляє підрядника певної свободи дій у виконанні замовлення, але разом з тим вона сприяє зменшенню можливих непорозумінь. Якщо ті чи інші ознаки предмета визначені нормативними актами, типовими договорами, технічними чи будівельними правилами, то підрядник повинен їх додержуватися, навіть якщо вони не були обумовлені в договорі.
Підрядник виконує роботу за винагороду, право на одержання якої у нього виникає після виконання і здачі роботи замовнику.
В 2013 році Барським районним судом справи у спорах, що виникають із договорів підряду не розглядалися.
Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Сторонами договору про надання послуг є замовник і виконавець. Замовником є особа, що зацікавлена в одержанні послуги відповідного роду, замовляє її надання на умовах, зазначених у договорі, контролює надання послуги і оплачує її. Ним може бути як юридична, так і фізична особа незалежно від наявності у неї статусу суб'єкта підприємницької діяльності. У разі, якщо надання послуги замовляє фізична особа для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, такий замовник набуває статусу споживача із поширенням на нього законодавства про захист прав споживачів; інші особи, що замовляють надання послуг з іншою метою (не для особистого споживання), вважаються замовниками, проте не споживачами. Іншими словами, всі споживачі послуг є замовниками, проте не всі замовники є споживачами.
Виконавцем за загальними положеннями ЦК України, як і замовником, може бути будь-яка юридична або фізична особа. Положення актів спеціального законодавства уточнюють його статус. Так, Закон «Про житлово-комунальні послуги» у статті 1 під терміном «виконавець» розуміє суб'єкта господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг споживачу відповідно до умов договору. Закон «Про захист прав споживачів» та інші акти законодавства теж акцентують на наявності у виконавця статусу суб'єкта господарської (підприємницької) діяльності.
Замовник зобов'язується оплатити послугу, що була надана. Оплатний характер послуги зумовлений, насамперед, наявністю прямої на це вказівки у визначенні договору про надання послуг.
Строк не визначений законом як істотна умова договору про надання послуг. Стаття 905 ЦК відносить вирішення питання щодо строку договору про надання послуг на розсуд сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем у разі наявності його вини у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.
Переважна більшість справ, у спорах, що виникають із договорів про надання послуг, є справи, що виникають із правовідносин з надання комунальних послуг.
Єдиною підставою виникнення правовідносин з надання комунальних послуг є договір про надання таких послуг.
Так, відповідно до ст.8 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Відповідно до ст.4 «Правил надання населенню послуг з газопостачання» послуги з газопостачання надаються споживачеві на підставі договору, що укладається між ним та газопостачальним підприємством відповідно до типового договору, затвердженого у встановленому порядку.
Згідно із ст.3 «Правил користування електричною енергією для населення» споживання електричної енергії здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією між споживачем і енергопостачальником, що розробляється енергопостачальником згідно з Типовим договором про користування електричною енергією і укладається на три роки.
Споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Стаття 527 ЦК України висвітлює вимоги закону щодо виконання зобов’язання належними сторонами: «Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги».
Логіко-правовий зв’язок між споживачем та виконавцем послуг виникає за умови укладення договору, саме таким чином особа де-юре стає споживачем, бо укладення договору виражає намір отримувати послуги в майбутньому, або підтверджує дійсний порядок речей – тобто фіксує стан дотримання прав та обов’язків сторін, закріплених в договорі. Про особистісність договору (його персоніфікованість) свідчить наявність особового рахунку, що має відповідати вимогам статті ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Про необхідність відкриття споживачеві особового рахунку вказує ст. 32 Правил надання населенню послуг з газопостачання.
Відповідно до ст.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків: власник та наймач (орендар) зобов’язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору.
Згідно з п. 15 ст. 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення: виконавець зобов’язаний звільняти від плати за послуги у разі їх ненадання.
Що стосується спорів, які виникають із договорів про надання послуг, то на розгляді Барського районного суду у досліджуваний період, перебувало три цивільні справи, які були розглянуті із ухваленням рішення.
Так, у справі №125/3560/13-ц позивач Несіймука В.П. звернувся до Барського районного суду з позовом до комунального підприємства «Барське будинкоуправління» м. Бар Вінницької області про зобов’язання відкрити новий особовий рахунок для сплати житлово-комунальних послуг, мотивуючи тим, що він придбав на підставі договору купівлі-продажу квартиру, розташовану в м. Бар Вінницької області. Будинок, у якому розташована дана квартира перебуває на балансі комунального підприємства «Барське будинкоуправління» м. Бар Вінницької області. Оскільки у попереднього власника квартири рахується заборгованість по сплаті за надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, позивач звернувся до КП «Барське будинкоуправління» із заявою про відкриття нового особового рахунку для сплати житлово-комунальних послуг на його ім’я. Оскільки , відповідач зазначену заяву залишив без задоволення, позивач був вимушений звернутися до суду із вказаним позовом. Представник відповідача заявлений позов визнав та не заперечував щодо його задоволення. Відповідно до рішення Барського районного суду Вінницької області позов Несімуки В.П. задоволено повністю. Рішення набрало законної сили.
У справі №125/509/13-ц позивач – Барське комунальне підприємство теплових мереж «Бартеплокомуненерго» звернувся до Барського районного суду з позовом до Галак Л.М. про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач є абонентом Барського комунального підприємства теплових мереж «Бартеплокомуненерго», однак в порушення Правил користування послугами з централізованого опалення, гарячою та холодною водою, водовідведенням відповідач ухиляється від сплати послуг, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 01.07.2010 року становить 756 гривень 26 коп. Відповідач Галак Л.П. позов визнала. Відповідно до рішення Барського районного суду Вінницької області позов Барського комунального підприємства теплових мереж «Бартеплокомуненерго задоволено в повному обсязі. Рішення набрало законної сили.
Так, у справі № 201/3671/12 за позовом Барського комунального виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства «Барводоканал» Барської міської ради Вінницької області до Коляди Н.П., треті особи які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача Коляда О.М., Коляда М.О., Коляда В.О. про відшкодування шкоди вчиненої внаслідок втручання в роботу засобів обліку води, зустрічним позовом Коляди Н.П. до Барського комунального виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства «Барводоканал» Барської міської ради Вінницької області про визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди позивач за первісним позовом звернувся до Барського районного суду із позовом до Коляди Н.П. про відшкодування шкоди вчиненої внаслідок втручання в роботу засобів обліку води, мотивуючи тим, що під час зняття контрольних показників водяних лічильників у квартирі, що належить відповідачу Коляді Н.П. було виявлено встановлені магніти, що відповідно до п.3.2 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України є порушенням водокористування та вважається безобліковим, а тому позивач просить стягнути із відповідача шкоду, завдану відповідачем внаслідок безоблікового користування в розмірі 4381 гривень 86 коп.
Відповідач Коляда Н.П. подала зустрічну позовну заяву про визнання дій Барського комунального виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства «Барводоканал» протиправними та стягнення моральної шкоди мотивуючи тим, що діями працівникам «Барводоканал» їй було завдано моральну шкоду.
Оскільки позивач за первісним позовом Барське комунальне виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства «Барводоканал» не зафіксував належним чином факт втручання Колядою Н.П. в роботу засобів обліку води, в позові Барського комунального виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства «Барводоканал» відмовлено. Крім того, оскільки позивач за зустрічним позовом Коляда Н.П. не надала до суду доказів, що підтверджують факт завдання їй діями працівників Барського комунального виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства «Барводоканал», в зустрічному позові Коляди Н.П. судом також відмовлено. Справа на даний час перебуває на розгляді у Вищому спеціалізованому суді з розгляду цивільних і кримінальних справ у зв’язку із надходженням касаційної скарги.
Таким чином, вирішуючи дану категорію спорів, судді враховують, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору про надання житлово-комунальних послуг, є грошовими зобов'язаннями, у яких, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України), - вимагати сплату грошей за надані послуги. Таким чином, виходячи з юридичної природи правовідносин як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Додаток копії рішень на 7 арк.
Голова Барського районного суду С.В. Переверзєв
вик. Гутаревич Ж.І. т.2-41-74
_03_03.png)
