Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Аналіз
судової практики розгляду Барським районним судом Вінницької області справ щодо співвідношення прав на земельну ділянку з правами на багаторічні насадження за 2013-2014 роки
З розвитком приватизаційних процесів в рамках земельної реформи в Україні стали актуальними певні правові проблеми колізійного характеру, що пов’язані з аспектами набуття права приватної власності на земельну ділянку та на об’єкти нерухомості, розташовані на ній.
Дана ситуація виникла з прийняттям Указу Президента України від 08.09.1995 року № 720 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», згідно зі ст.1 якого члени колективних сільськогосподарських підприємств та організацій набули право на земельну частку (пай) з числа земель колективної власності. Згідно з ч.1 ст.81 Земельного Кодексу України (далі – ЗК України) згадані вище особи за умови, що вони є громадянами України, отримали можливість реалізувати своє «право на право», тобто виділити належні їм земельні частки (паї) в натурі (на місцевості). Саме з цього моменту набула поширення проблема співвідношення права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення та на об’єкти нерухомості, розташовані на ній (йдеться насамперед про багаторічні насадження). В кожному окремому випадку склалась ситуація, коли власниками земельних ділянок в межах сільськогосподарських угідь стали громадяни-члени реорганізованих КСП, а самі масиви багаторічних насаджень залишилися на балансі підприємств, оскільки згідно з п.21 Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України (далі – ПКМУ) від 28.02.2001 № 177, багаторічні насадження віднесено до переліку майна, що не підлягає паюванню. Таким чином, з огляду на те, що багаторічні насадження обліковується на балансі деяких підприємств з числа реорганізованих КСП, останні вважають їх своєю власністю, а, отже, на їх думку, можуть реалізовувати правомочності щодо володіння, користування, розпорядження, що, зрештою, призводить до порушення права приватної власності громадян-колишніх членів КСП, які є власниками державних актів про право на відповідну земельну ділянку, а також створює фактичні перешкоди у господарському використанні ними земельних ділянок, у тому числі і багаторічних насаджень, що розташовані на них. З цього приводу обґрунтованою є правова позиція Верховного Суду України, який у Постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 12 червня 2007 р. сформулював тезу про те, що перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства (організації). Тобто єдиним правовстановлюючим документом щодо права власності на земельну ділянку з розташованими на ній багаторічними насадженнями є державний акт (свідоцтво) про право власності на землю. Відповідно і власником такої земельної ділянки та багаторічних насаджень може бути лише одна особа, якій видано такий державний акт (свідоцтво). При вирішенні питання про правовий режим земельної ділянки та багаторічних насаджень слід акцентувати увагу не на обліку основних та оборотних засобів виробництва, а на питанні належності тріади правомочностей власника. У підприємства, навіть якщо багаторічні насадження перебувають на його балансі, не існує правомочностей власника, а тому фактичне користування садами, виноградниками, ягідниками, плодовими розплідниками, плантаціями, збирання врожаю з боку таких підприємств, фізичне перешкоджання у використанні земель під насадженнями їх законними власниками, встановлення системи охорони навколо цих земель є порушенням суб’єктивних прав та законних інтересів землевласників. Єдиним варіантом вирішення такої ситуації для останніх є подання позову до суду про визнання права власності на багаторічні насадження. При розгляді зазначених спорів Барський районний суд Вінницької дотримуєьься визнаної правової позиції, викладеної в Ухвалі Верховного Суду України від 07.04.2010 р., за якою право власності на багаторічні насадження визнаються за власником земельної ділянки, оскільки згідно з ч.2 ст.183 ЦК України вони є частиною неподільної речі – земельної ділянки, а відповідно до ч.2 ст.79 ЗК України право власності на земельну ділянку поширюється в її межах в тому числі і на багаторічні насадження.
Проблема встановлення правової природи такого об’єкта, як багаторічне насадження, пов’язана з невизначеністю на законодавчому рівні відповідного поняття, яке має багатогранну специфіку. З точки зору земельних відносин за п. 27 ГОСТ 26640-85 «Землі. Терміни та визначення», який затверджено постановою Державного комітету СРСР зі стандартів від 28 жовтня 1985 року № 3453, багаторічне сільськогосподарське насадження тлумачиться як сільськогосподарське угіддя, що використовується під штучно створені древесні, кущові або трав’янисті багаторічні насадження, призначені для отримання врожаю плодово-ягідної та лікарської продукції, а також для декоративного оформлення територій. До багаторічних сільськогосподарських насаджень належать сад, виноградник, ягідник, плодовий розплідник та інші.
В економічному аспекті відповідно до Порядку застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, затвердженого наказом Головного управління Державного казначейства України від 10 грудня 1999 року №114, багаторічні насадження розглядаються як основні засоби виробництва поряд із земельними ділянками, які обліковуються на окремих субрахунках (101 «Земельні ділянки»; 108 «Багаторічні насадження»). За цим нормативним актом до багаторічних насаджень слід відносити: штучні багаторічні насадження незалежно від їх віку; плодово-ягідні насадження всіх видів (дерева та кущі), озеленювальні та декоративні насадження на вулицях, площах, в парках, садах, скверах, на території установ, у дворах житлових будинків, живі огорожі, снігозахисні та полезахисні смуги, насадження для укріплення пісків і берегів річок, яро-балочні насадження та ін.; штучні насадження ботанічних садів та інших науково-дослідних установ і учбових закладів для наукових цілей та інші штучні багаторічні насадження Спільним наказом Головного управління державного казначейства України і Державного комітету статистики України від 2 грудня 1997 року № 125/70 затверджено окрему Типову форму № ОЗ-8 обліку основних засобів в бюджетних установах для тварин і багаторічних насаджень. Таким чином, в економічному сенсі насадження розглядаються як окремі багаторічні рослини.
Проблема визначення багаторічних насаджень як окремих об’єктів цивільних прав виникла, наприклад, у процесі паювання земель з наданням роз’яснення Державним комітетом по земельних ресурсах у Листі від 16 липня 2004 року № 14-17- 11/6317 щодо порядку передачі часток земель та майна членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій у власність, згідно з яким відносини між новими власниками земельної ділянки (паю) та власником багаторічних насаджень (які не підлягають паюванню за п. 21 Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177) мають бути врегульовані шляхом укладання цивільно-правових угод. Таким чином, цим роз’ясненням було порушено імперативність ч. 2 ст. 79 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року та ч. 3 ст. 373 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року, які регламентують єдність земельних ділянок та розміщених на них водних об’єктів, лісів та багаторічних насаджень, і внесено багато непорозумінь при тлумаченні і застосуванні відповідних норм.
Отже, виходячи з розуміння багаторічних насаджень як багатолітніх рослин, слід зауважити, що їх природний зв’язок із землею як єдиного цілого об’єкта є безспірним, але не можна стверджувати, аналізуючи чинне законодавство, про існування стійкого правового зв’язку між ними.
Із набуттям чинності Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» проблема визначення рухомості або нерухомості такого об’єкта, як багаторічні насадження, виявилась дуже актуальною. Це пов’язано з неврегульованістю чинним законодавством України цього питання і необхідністю державної реєстрації прав на нерухомі об’єкти. Відповідно до ст.181 ЦК України та ст. 2 вказаного Закону до нерухомих речей (майна) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення. Отже, в цій нормі законодавець встановлює природний та технічний (зв’язок із землею, що зумовлює функціональне призначення і застосування речі) критерії віднесення речей до нерухомих. За ч. 1 ст. 181 ЦК України законодавцем, крім технічного та природного, визначено додатковий юридичний критерій віднесення майна до нерухомості - це державна реєстрація. Однак визначення багаторічних насаджень окремим видом нерухомості суперечитиме іншим нормам законодавства (ч. 2 ст. 79 ЗК України, ч. 3 ст. 373 ЦК України) і викликатиме багато питань щодо їх державної реєстрації.
Згідно вимог ч. 1 ст. 187 ЦК України, ознакою складової частини є неможливість відокремлення її від єдиної речі без її пошкодження або істотного знецінення. Пошкодження єдиної речі при виокремленні певної складової частини полягає у тому, що при цьому втрачається її цілісність, що унеможливлює її функціонування. У чинному національному законодавстві прямо не вказано на те, що багаторічні насадження, які розташовані на земельній ділянці, вважаються складовою частиною речі.
Багаторічні рослини, які знаходяться на земельній ділянці, створюють з нею єдине органічне ціле. Відокремлення їх від ділянки слід розглядати як зміну якісних природних характеристик ділянки.
Взагалі, для правильного вирішення питання про можливість відокремлення від речі без її пошкодження або істотного знецінення того чи іншого об’єкта необхідним є застосування як юридичних знань, так і спеціальних технічних та економічних, що обґрунтовується вузькою галузевою специфікою різноманітних об’єктів. Такі функції повинні виконувати відповідні фахівці, а також органи, на які покладено обов’язки з технічного обліку, опису та реєстрації таких об’єктів, надаючи при дослідженні відповіді на такі питання, як: функціональне призначення об’єкта; ступінь його участі у виробничому циклі підприємства; наявність або відсутність зв’язку з землею, на якій об’єкт знаходиться, з урахуванням його функціонального призначення; можливість або неможливість переміщення конкретного об’єкта з урахуванням збереження його функціонального призначення, а також розрахувати можливі збитки при такому переміщенні тощо. Саме після вирішення кола відповідних питань можна говорити про результати, які дозволять з достатньою точністю розмежувати різні об’єкти, що знаходяться на території однієї земельної ділянки.
При переході права на об’єкт за ч. 2 ст. 187 ЦК України, яка має імперативний характер, його складові частини не підлягають відокремленню Це слугує гарантією охорони прав нового набувача єдиної речі у разі, якщо після укладення договору на її придбання буде встановлено, що така річ не збігається з предметом укладеного правочину через відокремлення від неї хоча б однієї складової частини. Слід зауважити, що, незважаючи на імперативність ст. 187 ЦК України, законодавством не встановлено заборону на укладання правочину стосовно переходу права власності до іншої особи, предметом якого буде складова частина такої речі, наприклад виноградні кущі. Але після його укладання кожна складова стане вже окремою річчю з відповідними правовими наслідками, зокрема зміною вартості та правового режиму.
У статті 188 ЦК України йде мова про сукупність декількох окремих речей, які утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням. Оскільки багаторічні рослини і земля, на якій вони розташовані, не є окремими фізично не поєднаними речами, кваліфікувати їх співвідношення за цією статтею вважається недоречним. При укладанні правочину щодо такої сукупної речі договором може бути встановлено інші умови переходу права власності, ніж ті, що вказані у статті. Таким чином, правильне тлумачення статей 187 та 188 ЦК України в контексті досліджуваної проблематики має дуже велике значення через відмінності умов переходу права власності об’єкта та визначення юридичної долі його складових частин.
Розглядаючи концепцію «головної речі та її приналежності» стосовно співвідношення земельної ділянки та багаторічних насаджень, можна виділити наступне. Поділ речей на головну річ і приналежність закріплено у ст. 186 ЦК України. При тлумаченні положень цієї статті вчені-цивілісти зазначають, що головна річ і приналежність у фізичному сенсі - це самостійні речі, внаслідок чого їх не можна розглядати як складну річ, а приналежність не може вважатися складовою частиною головної речі. Головна річ та приналежність пов’язані спільним призначенням, де остання покликана обслуговувати головну річ. Юридична доля приналежності спричинена долею головної речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Ця норма є диспозитивною на відміну від обов’язковості переходу з правом на річ її складової частини та передбачає можливість укладання окремих договорів щодо головної речі та її приналежності. Але у ст. 186 ЦК України не зазначено, до яких речей належить приналежність - рухомих чи нерухомих, що викликає складнощі при кваліфікації понять «приналежність речі» та «складова частина речі» і відповідні проблеми визначення їх юридичної долі.
Зважаючи на викладене, складовою частиною земельної ділянки можна визначити те, що з нею фізично поєднано, в той час як розташовані на земельній ділянці і необхідні для її функціонування рухомі речі слід розглядати як її приналежність, яка теж може бути поєднана із земельною ділянкою, але механічним шляхом. Цей підхід дозволяє чітко розмежувати, як кваліфікувати, наприклад, такий об’єкт майнових відносин, як багаторічні насадження. При визначенні правового режиму багаторічних насаджень необхідно виходити з того, що земельна ділянка разом з її складовими частинами (плодовими деревами) створює головну річ, а предмети інвентарю та шпалери, які обслуговують ці насадження і пов’язані з ним спільним призначенням, є приналежністю.
Так, за 2013 рік до Барського районного суду Вінницької області надійшло 10 справ, за позовами із спорів, щодо співвідношення прав на земельну ділянку з правами на багаторічні насадження.
Із вказаних 10 справ, одна справа залишена без розгляду за заявою позивача, одну справу повернуто позивачу у зв’язку із не усуненням останнім недоліків. Інші 8 справ розглянуто і з постановленням рішення у справі.
Зокрема, в цивільній справі №201/3927/12 Рига В.В. звернулась до Барського районного суду із позовом до Мартинюка Л.М. третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ТОВ «Сади Поділля» с.Терешки Барського району Вінницької області про усунення перешкод в користуванні, мотивуючи тим, що вона є власником земельної ділянки, площею
Із аналогічними позовними заявами також звернулися позивачі в справах №125/3278/13, 201/4055/12, 201/3924/12, 201/3921/12. Барським районним судом вказані позови задоволено.
Крім того, в цивільній справі № 125/279/13-ц Крива Т.М. звернулася до Барського районного суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс Барський», третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Барська районна державна адміністрація Вінницької області про заборону вчинення дій, які можуть порушити право власності, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, мотивуючи тим, що вона є власником земельної ділянки, площею
Відповідач не погодившись із вказаним рішенням суду, подав апеляційну скаргу на рішення, мотивуючи тим, що позивач є власником земельної ділянки під багаторічними насадженнями, тоді як багаторічні насадження входять до статутного фонду відповідача.
25.09.2013 року рішенням Апеляційного суду Вінницької області рішення Барського районного суду від 01.08.2013 року скасовано, та в позові Кривої Т.М. до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс Барський», третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Барська районна державна адміністрація Вінницької області про заборону вчинення дій, які можуть порушити право власності, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовлено. Ухвалюючи вказане рішення, колегія суддів виходила із того, що до позивача перейшли права та обов’язки орендодавця за договором оренди землі від 04.05.2007 року, укладеного між Барською районною державною адміністрацією Вінницької області та ТОВ «Сади Поділля», зокрема до позивача перейшло право на отримання орендної плати обов’язок передати земельну ділянку в користування орендарю.
Так, в справі №2-1339/11 за позовом Базалєєва А.А. до ТОВ «Комарівці» с.Комарівці Барського району Вінницької області про відшкодування майнової та моральної шкоди, визнання права власності багаторічні насадження. Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи тим, що він є власником земельної ділянки, яка розташована на території Комаровецької сільської ради Барського району Вінницької області та належать йому на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку. На земельній ділянці ростуть плодові дерева – яблуні. Протягом 2010-2011 років він власними силами обробляв земельні ділянки та мав намір восени 2011 року збирати урожай. Однак, відповідач почав проводити роботи по збору урожаю із яблунь, що ростуть на належній йому земельній ділянці. Відповідач позов не визнав, вважає, що багаторічні насадження позивачу не належать, а входять до статутного фонду підприємства, а тому він має право розпоряджатися вказаним майном на свій розсуд, в тому числі і збирати урожай. Позивач просив визнати за ним право власності на багаторічні насадження та стягнути на його користь завдану майнову та моральну шкоду. Рішенням Барського районного суду Вінницької області 27.08.2012 року позов задоволено частково та стягнуто на користь позивача 129600 гривень майнової шкоди, та судові витрати по справі. В іншій частині позову відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 12.12.2012 року рішення Барського районного суду Вінницької області від 27.08.2012 року залишено без змін.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 03.04.2013 року рішення Барського районного суду Вінницької області від 27.08.2012 року та ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 12.12.2012 року скасовано, справу в частині позовних вимог про відшкодування майнової шкоди передано на новий розгляд. Постановляючи вказану ухвалу, колегія суддів виходила із того, що позивач не надав обгрунтовних доказів на підтвердження суми завданих йому діями відповідача збитків.
Іншим складом суду при розгляді даної справи для визначення суми завданих позивачу збитків в справі призначено судово-товарознавчу експертизу. Однак, 16.12.2013 року провадження по справі закрито у зв’язку з відмовою позивача від позову.
В справі №201/2339/2012 року позивач Солоненко Н.В. звернулась до Барського районного суду Вінницької області із позовом до Кордона А.В. про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, мотивуючи тим, що їй на підставі державного акта належить земельна ділянка, що розташована на території Терешківської сільської ради Барського району Вінницької області. Відповідач протягом останніх років безпідставно користується багаторічними насадженнями (плодовими деревами - яблунями), які розташовані на належній їй земельній ділянці, чим перешкоджає їй як власнику користуватися вказаною земельною ділянкою.
Рішенням Барського районного суду від 24.01.2013 року позов Солоненко Н.В. задоволено, заборонено відповідачу обробляти плодові дерева, розташовані на земельній ділянці, належній позивачу, в тому числі і збирати із плодових дерев урожай.
В першому півріччі 2014 року в Барському районному суді перебували 4 справи зазначеної категорії.
Так, в провадженні Барського районного суду перебуває цивільна справа за позовом Холяви О.М., Підлубної К.П., Холяви А.М., Холяви М.К, Довгань А.С., Довганя С.І. до ТОВ «Пфаннер Агро», ТОВ «Комарівці» с.Комарівці Барського району Вінницької області, СВАТ «Подільське» с.Комарівці Барського району Вінницької області про відшкодування шкоди. Позивачі звернулися до суду із вказаним позовом, обгрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що кожен із них є власником земельних ділянок, які розташовані на території Комаровецької сільської ради Барського району Вінницької області та належать їм на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку. На кожній земельній ділянці росли плодові дерева майже у рівній кількості. У березні 2009 року працівники відповідача вирізали плодові дерева (яблуні) під корінь на розпайованих земельних ділянках, винесених в натурі (на місцевості) згідно отриманих державних актів на право власності на дані земельні ділянки під багаторічними насадженнями, чим завдали позивачам матеріальної шкоди. По факту знищення плодових дерев, які є власністю позивачів, останні зверталися до Барського РВ УМВС України у Вінницькій області. Однак працівниками Барського РВ УМВС України у Вінницькій області було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі п.2 ст.6 КПК України (в редакції 1960 року). Позивачі просять суд стягнути із відповідачів на їх користь збитки, завдані незаконною порубкою плодових дерев (яблунь), на належних їм земельних ділянках. Відповідачі позов не визнають, заперечують щодо задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що багаторічні насадження, які були розташовані на земельних ділянках, належних позивачам, останнім не належать, а входять до статутного фонду підприємства, а тому вони мають право розпоряджатися вказаним майном на свій розсуд. Дані багаторічні насадження відповідачами були визнані як збиткові, а тому ТОВ «Пфаннер Агро, доручило ТОВ «Комарівці» провести порубку плодових дерев (яблунь).
Розгляд даної цивільної справи триває.
Крім того, в справі №125/172/14-ц Солоненко Г.А., Лук’янова М.А. звернулися до Барського районного суду з позовом до Кордона А.В., ТОВ «Сади Поділля» с.Терешки Барського районного суду Вінницької області про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, мотивуючи тим, що позивачам належать на підставі державних актів земельні ділянки, що розташовані на території Терешківської сільської ради Барського району Вінницької області. Разом із тим, між ТОВ «Сади Поділля» та ФОП Кордон А.В. 01.06.2011 року уклали договір купівлі продажу майна - багаторічних насаджень (садів яблуневих), які розташовані на земельних ділянках, належних позивачам. Оскільки даний правочин порушує права та інтереси позивачів, останні просять визнати договір купівлі-продажу від 01.06.2011 року, укладений між ТОВ «Сади Поділля» та Кордон А.В. в частині продажу дерев, які знаходяться на земельних ділянках позивачів недійсним. Розгляд даної цивільної справи триває.
Із аналогічним позовом в справі № 125/1543/14-ц звернулися Солоненко Г.А., Лук’янова М.А. звернулися до Барського районного суду з позовом до Кордона А.В., ТОВ «Сади Поділля» с.Терешки Барського районного суду Вінницької області про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним. Згідно ухвали Барського районного суду від 12.06.2014 року у відкритті провадження уданій справі відмовлено на підставі п.3 ч.2ст.122 ЦПК України.
Таким чином, багаторічні насадження - це не окрема
група дерев, кущів чи рослин, а земельні угіддя, та/або окрема земельна ділянка, з розміщеними на ній деревами, кущами та іншими рослинами як один цілий об’єкт. Тобто, законодавець тлумачить, що багаторічні насадження - це насамперед земельна ділянка.
Традиційно прийнято вважати, що в сільському господарстві земля функціонує в двох якостях: як територіальна умова, і як основний засіб виробництва. У цьому зв’язку, землі сільськогосподарського призначення (як окрема категорія) за юридично закріпленими у статтях 19, 22 Земельного кодексу України способами використання розділяються на два головних види.
По перше, це сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги), які у відповідності з природними властивостями, розташуванням і господарськими потребами використовуються для посівів сільськогосподарських культур і слугують засобом виробництва в рослинництві.
По друге, це несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші лісові насадження, крім тих, що віднесенні до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо), які є тільки територіальним базисом і необхідні для організації сільськогосподарського виробництва і пов’язаних з ним видів діяльності.
Із вищенаведеного випливає, що багаторічні насадження – це вид сільськогосподарських угідь земель сільськогосподарського призначення.
Все наведене вище, підтверджується і положеннями частини 2 статті 79 Земельного кодексу України, де встановлено, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси та багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Тобто, земельні ділянки з розміщеними на них насадженнями, отримані громадянами у власність, належать таким громадянам на праві власності разом з насадженнями як один цілий об’єкт. Згідно частини 3 статті 373 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Дана норма повністю кореспондується з частиною 2 статті 79 Земельного кодексу України. При цьому слід зазначити, що згадані положення є імперативними нормами законодавства, а тому підлягають прямому застосуванню та не можуть передбачати будь-яких виключень в їх застосуванні до відносин права власності на земельні ділянки.
Окрім того, для вірного розуміння правової природи співвідношення земельної ділянки та насаджень, що на ній розміщені, слід зважити і на інші норми Цивільного кодексу України. Зокрема, у статті 179, частині 2 статті 183 та у відповідності до статті 187 Цивільного кодексу України складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню. Так, як насадження, що розміщені на земельній ділянці, неможливо відділити від цієї земельної ділянки без втрати її цільового призначення або істотного знецінення, то відповідно насадження, що ростуть на ній, є складовою частиною цієї земельної ділянки як неподільної речі (у випадку відокремлення - буде втрата насаджень).
З аналізу вищевикладених положень, вбачається, що багаторічні насадження - це земельна ділянка з розташованими на ній насадженнями. Багаторічні насадження не можуть розглядатися як окремий об’єкт відносин права власності на земельну ділянку, оскільки, насадження та земельна ділянка під ними є одним цілим об’єктом – земельною ділянкою, яка у відповідності до вищезазначених нормативно-правових актів має назву - багаторічні насадження.
Враховуючи різні підходи співвідношення багаторічних насаджень як довголітніх культур із земельними ділянками, де вони розташовані, є доцільним такі рослини за чинним законодавством України розглядати складовою частиною відповідної земельної ділянки як головної речі в силу їх фізичної та юридичної неподільності, що слідують принципу їх «єдиної долі». Виходячи з цього, з метою уникнення непорозумінь, які виникають в практичній діяльності при укладанні правочинів, поняття багаторічних насаджень та їх класифікацію слід визначити і закріпити на законодавчому рівні.
Враховуючи вищевикладене, можна зазначити наступне.
Виникнення спорів про право власності на багаторічні насадження, що розташовані на земельній ділянці, перш за все, є наслідком існування вищезгаданої Методики, затвердженої ПКМУ від 28.02.2001 № 177, яка фактично і створила колізійну ситуацію. Тому один з можливих шляхів вирішення останньої - припинення дії даного підзаконного акта.
Іншим способом уникнення колізійних ситуацій при вирішенні спорів про право власності на багаторічні насадження, що розташовані на земельній ділянці було б закріплення на законодавчому рівні етапів, які б розмежовували момент набуття багаторічними насадженнями статусу неподільної речі із земельною ділянкою.
Додаток: справи №201/3927/12, №125/279/13-ц ,
№201/4055/12, №2-1339/11 (в двох томах),
№201/2339/2012, №125/1543/14-ц
В. о. голови Барського районного суду
Вінницької області С.В. Переверзєв
вик. Гутаревич Ж.І. т.2-41-74
_03_03.png)
