Узагальнення судової практики застосування Барським районним судом Вінницької області статей законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю.

 Узагальнення

судової практики застосування Барським районним судом Вінницької області статей законодавства, що регулює  матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю

Матеріальна відповідальність - один з видів юридичної відповідальності, що має двосторонній, взаємний обов'язок працівника й власника або уповноваженого ним органу відшкодувати іншій стороні шкоду, заподіяну внаслідок винного, протиправного невиконання або неналежного виконання трудових обов’язків у встановленому законом розмірі й порядку.

Нормативна база, яка регулює відносини з відшкодування шкоди, завданої працівником роботодавцю, яка може бути застосовані при вирішенні справ є наступною:

-  Стаття 66 Конституції України;

-  Кодекс Законів про працю в Україні,  зокрема глава 9 КЗпП України  «Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації».

- Цивільний кодекс України, зокрема стаття  1166;

- Закон України «Про визначення розмірів збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, до­рогоцінного каміння та валютних цінностей» від 06.06.1995 № 217/95 –ВР;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 116 «Про затвердження Порядку визначення розміру збитків від роз­крадання, недостачі, знищення (псування) матеріальних ціннос­тей»;

- Постанова Пленуму Верховного України Суду України  «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди,  заподіяної   підприємствам,  установам, організаціям їх працівниками»  №14 від 29.12.1992;

- Типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальності, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 12 травня 1996р. № 43 (зі змінами, внесеними наказом Мінпраці України від 15 листопада 1996 року № 87.

Зазначений вище перелік законів та нормативно-правових актів не є вичерпним.

Відповідно до статті 1166 ЦК України  майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим майновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Суб'єктом матеріальної відповідальності може бути лише той працівник, що перебуває в трудових відносинах з підприємством, якому заподіяна шкода. При цьому вік працівника не має юридичного значення. Проте, письмові договори про повну матеріальну відповідальність із неповнолітніми працівниками до 18 років укладатися не можуть.

За шкоду,  заподіяну внаслідок порушення трудових обов'язків, працівник несе відповідальність  перед  підприємством  (установою,  організацією), з яким перебуває в трудових відносинах. За вимогами інших осіб,  що ґрунтуються на неналежному  виконанні  працівником своїх трудових обов'язків (відшкодування шкоди їх майну, здоров'ю, виплаченої пенсії,  допомоги по соціальному страхуванню та ін.),  відповідає підприємство,  перед  яким винний  працівник  несе  матеріальну  відповідальність  у  порядку регресу за нормами трудового законодавства.

Встановивши при розгляді справи, що шкода заподіяна не лише з вини  працівника,  до  якого  пред'явлено  позов,  але  й  з  вини службових осіб підприємства, установи, організації, суд вирішує питання  про  притягнення їх до участі в  справі  як співвідповідачів.

Характерними рисами матеріальної відповідальності працівників є наступне: у більшості випадків розміри відшкодування встановлюються стосовно заробітної плати працівника (а не до розміру матеріальної шкоди); стягненню підлягає тільки прямий дійсний збиток; працівник не несе відповідальності за шкоду, яку можна віднести до категорії нормального виробничо-господарського ризику.

Підставою матеріальної відповідальності є наявність збитку, заподіяного роботодавцю.

Умовами настання матеріальної відповідальності виступають: наявність прямої дійсної шкоди; протиправність дії або бездіяльність; причинний зв'язок між протиправним порушенням обов’язку і майновою шкодою; вина працівника.

     Під прямою дійсною шкодою, зокрема,  слід  розуміти  втрату, погіршення або  зниження   цінності   майна,  необхідність  для підприємства,   установи,   організації   провести  затрати  на відновлення,  придбання  майна  чи  інших  цінностей  або провести зайві,  тобто викликані внаслідок порушення  працівником  трудових обов'язків, грошові виплати.  Згідно зі ст.130 КЗпП України не одержані   або   списані  в  доход  держави  прибутки  з  підстав,  пов'язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов'язків (так  само  як і інші неодержані прибутки) не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

Як свідчить практика, найбільш типовими випадками прямої шкоди є: нестача і знищення цінностей; витрати, понесені на відновлення майнового стану. До зайвих виплат належать: суми штрафів; суми заробітної плати, премій, незаконно виплачених працівникам тощо.

Норма статті 130 КЗпП України, яка передбачає відшкодування тільки прямої дійсної шкоди, є суттєвою гарантією для працівників. Не підлягають відшкодуванню неодержанні доходи (упущена вигода), під якими розуміються прибутки, які були б отримані, якби працівник не здійснив протиправного діяння.

Позивачами у справах про відшкодування шкоди, завданої роботодавцю, можуть бути як фізичні так і  юридичні особи, яким завдано майнової шкоди. 

У відповідності із п. 2   Постанови Пленуму ВСУ України  «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди,  заподіяної   підприємствам,  установам, організаціям їх працівниками» судовому розгляду підлягають:

- заяви  власника  підприємства,  установи,  організації  або уповноваженого ним органу до працівника про відшкодування шкоди  в розмірі,  що  перевищує  середній  місячний  заробіток,  а також в розмірі,  що не перевищує цей заробіток  (перевищує,  але  законом встановлена   відповідальність   в   межах   середнього  місячного заробітку),  якщо  відшкодування  не  може   бути   проведене   за  розпорядженням  власника  або  уповноваженого  ним  органу  шляхом відрахування із заробітної плати (наприклад,  у випадку припинення працівником  трудових відносин з даним підприємством,  у зв'язку з закінченням строку на видання розпорядження про відрахування);

- заяви працівників, не згодних із відрахуваннями, проведеними власником або уповноваженим ним органом, чи з його розміром.

Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відповідальності: обмежену й повну.

Основний вид матеріальної відповідальності працівника - обмежена матеріальна відповідальність, яка полягає в обов'язку працівника, з вини якого було заподіяно шкоду, відшкодувати власникові (уповноваженому ним органу) пряму дійсну шкоду, але не більше його середнього місячного заробітку.
      У відповідності до КЗпП України обмежену матеріальну відповідальність несуть:

1) працівники за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їхньому виготовленні, інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівнику в користування, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку;

2) керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники при заподіянні шкоди підприємству, установі, організації зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів для запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Повна матеріальна відповідальність працівників у розмірі заподіяної шкоди без будь-якого обмеження передбачена ст.134 КЗпП України. Перелік підстав притягнення до повної матеріальної відповідальності, що міститься в цій статті, є вичерпним. До цих підстав належать такі:

- укладення між працівником і підприємством, установою, організацією письмового договору про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

- одержання працівником майна та інших цінностей під звіт за pазовою довіреністю або за іншими pазовими документами;

- шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку. Так, до позовних заяв про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної злочином, повинні додаватися докази, що підтверджують вчинення працівником таких дій, встановлених у порядку кримінального судочинства. Якщо працівник звільнений від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням терміну давності, актом амністії, притягненням до адміністративної відповідальності або у зв’язку з передачею винного на поруки, це не виключає застосування матеріальної відповідальності. Разом з тим, працівник не може притягуватися до матеріальної відповідальності за п.3 ст. 134 КЗпП  України,  у разі винесення виправдувального вироку, припинення кримінальної справи за відсутністю складу або події скоєння злочину.

- шкоди завдано працівником, який був у  нетверезому стані. Факт появи на роботі в нетверезому стані є грубим порушенням трудової дисципліни, а тому повна матеріальна відповідальність за шкоду настає незалежно від того, навмисно або з необережності заподіяно шкоду. Повна матеріальна відповідальність покладається на працівника, що перебуває у нетверезому стані, якщо з його вини підприємство своєчасно не виконало господарські зобов’язання і внаслідок цього зазнало збитків. Власник зобов’язаний довести, що шкоду заподіяно працівником у нетверезому стані. Доказами можуть бути медичний висновок, акти, свідчення свідків тощо. Вони повинні бути відповідно оцінені судом при вирішенні питання про притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності.

- відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації пpи виконанні трудових обов'язків;

- шкоди завдано не пpи виконанні трудових обов'язків;

- службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

- керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.
      Поряд із договорами про повну матеріальну відповідальність працівників чинне трудове законодавство передбачає можливість укладення письмового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. При спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов’язаних зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника, укладаються договори про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації.

Письмовий договір про колективну матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади) (ст. 135-2 КЗпП України). Оскільки колективна (бригадна) матеріальна відповідальність встановлюється за згодою всіх членів колективу (бригади), при включенні до складу бригади нових членів, а також при призначенні її керівника враховується думка колективу бригади. Перелік робіт, при виконанні яких може вводитися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також Типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальності, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 12 травня 1996 року № 43 (зі змінами, внесеними наказом Мінпраці України від 15 листопада 1996 року № 87). У Перелік включені такі роботи, як виконання касових операцій, приймання від населення платежів, приймання і відпуск матеріальних цінностей на складах, базах, автозаправних станціях, продаж товарів тощо.

Шкода, що підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами колективу (бригади) пропорційно місячній тарифній ставці (посадовому окладу) і фактично відпрацьованому часу за період з останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди. При встановленні безпосереднього винуватця – члена бригади, що заподіяв шкоду, обов’язок його відшкодування покладається на цього конкретного працівника, тобто у такому випадку відшкодування провадиться за правилами індивідуальної матеріальної відповідальності.

 У відповідності із п.16 Постанова Пленуму ВСУ України  «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди,  заподіяної   підприємствам,  установам, організаціям їх працівниками» розмір шкоди,  заподіяної  з  вини  кількох  працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини,  виду і меж   матеріальної   відповідальності.    Солідарна    матеріальна відповідальність  застосовується лише за умови,  якщо судом встановлено,  що   шкода   підприємству,   установі,   організації заподіяна   спільними   умисними  діями  кількох  працівників  або працівника та інших осіб.  У порядку  цивільного  судочинства  суд вправі зобов'язати цих осіб відшкодувати шкоду солідарно, якщо при постановленні обвинувального вироку цивільний позов був  залишений без  розгляду або коли вирок в частині цивільного позову скасовано і справа в цій частині  направлена  на  новий  розгляд  в  порядку цивільного судочинства

Визначення розміру шкоди, заподіяної власнику або уповноваженому ним органу, залежить від ступеня вини заподіювача шкоди, характеру виробничої діяльності підприємства.

Розмір шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації визначається відповідно до ст. 135-3 КЗпП України за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей з урахуванням ступеня зносу. Вартість майна визначається на день виявлення шкоди, а в разі зміни цін –застосовуються ціни, які діяли на день прийняття рішення про відшкодування.

Статтею 135-3 КЗпП України передбачено можливість кратного обчислення розміру шкоди, заподіяної підприємству розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

Кратний розмір обчислення застосовується у разі заподіяння шкоди при роботах з дорогоцінними металами, іноземною валю­тою, крадіжкою і недостачею м'яса та м'ясопродуктів, втратою бібліотечних книг, музейних експонатів, інших цінностей згідно із Законом України «Про визначення розмірів збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, до­рогоцінного каміння та валютних цінностей» від 6 червня 1995 року та затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року №116 Порядком визначення розміру збитків від роз­крадання, недостачі, знищення (псування) матеріальних ціннос­тей (зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів Украї­ни від 27 серпня 1996 року № 1009, від 20 січня 1997 року № 34 і від 15 грудня 1997 року № 1402).

Статтею 136 КЗпП України регламентовано порядок відшкодування шкоди. Стягнення шкоди, завданої працівниками, в розмірі, що не пере­вищує середньомісячного заробітку, провадиться за розпоряджен­ням власника або уповноваженим ним органом, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Таке розпорядження має бути зроблено не пізніше двох тижнів від дня виявлення шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівника. Якщо працівник не згодний з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в КТС, а у разі незгоди з рішенням КТС — у суді. Працівник має право відразу звернутися до суду.

В інших випадках відшкодування шкоди провадиться шля­хом подання власником позову до суду. Такий позов може бути подано протягом одного року з дня ви­явлення заподіяної шкоди, а днем виявлення шкоди слід вважа­ти день, коли власникові стало відомо про наявність шкоди. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації ма­теріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-госпо­дарської діяльності підприємства, є день підписання відповідного акта або висновку.

Право регресної вимоги до працівника виникає з  часу  виплати  підприємством,  організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову.

Суд, визначаючи розмір відшкодування, враховує форму вини і конкретні обставини, за яких було заподіяно шкоду. Зменшення розміру шкоди допустиме лише у виняткових випадках, коли підтверджено наявність конкрет­них обставин, які перешкоджали працівникові належним чином виконувати покладені на нього обов'язки (наприклад, відсутність нормальних умов зберігання матеріальних цінностей, неналеж­на організація праці).

Зниження розміру відшкодування не допускається, якщо шко­ду заподіяно злочинними діями працівника, скоєними з корис­ливою метою.

Розмір шкоди, заподіяної з вини декількох працівників, визна­чається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і меж матеріальної відповідальності.

Виконуючи  вимоги ст.143 ЦПК  України при проведенні експертизи,  суддя незалежно від  обставин  справи  має,  зокрема,  вирішити  питання  про   подання сторонами або про витребування:

- даних  бухгалтерського  обліку  й  інших   документів   про наявність   і   розмір   прямої   дійсної   шкоди   -   матеріалів інвентаризації,  актів ревізії та облікових  документів,  актів  й інших  документів  про  недостачу,  зіпсування,  втрату,  знищення майна,  висновку  бюро  товарних  експертиз,   довідок   й   інших документів  про вартість майна,  розмір зайвих грошових виплат,  а також сум, витрачених на придбання, відновлення майна, задоволення претензій третіх осіб тощо. Якщо для з'ясування питання про розмір шкоди,  обставин її заподіяння є потреба провести бухгалтерську чи іншу  експертизу  -  призначити  її з урахуванням думки осіб,  які беруть участь у справі;     - доказів  про  винне  порушення  працівником  обов'язків  за трудовим  договором  і  наявність  причинного  зв'язку  між   його протиправною поведінкою і шкодою, яка наступила, час її виявлення, пояснень працівника,  актів і доповідних записок  службових  осіб, матеріалів  службових  перевірок,  вироку суду чи постанови органу розслідування,  наказу за результатами перевірки  даного  випадку, висновків   компетентних   органів  або  експертизи  про  допущені порушення і причини шкоди, документів про коло трудових обов'язків працівника;

- інших доказів,  які  мають  значення  для  визначення  виду матеріальної   відповідальності   і  розміру  сум,  що  підлягають стягненню,  -  договору  про  повну  індивідуальну  чи  колективну (бригадну)  матеріальну  відповідальність,  довіреності  чи іншого разового документа на одержання працівником під звіт  матеріальних  цінностей,  даних  про  заподіяння працівником шкоди у нетверезому стані,  розрахунків розподілу шкоди між членами  бригади,  довідок про   тарифну  ставку  працівника  при  бригадній  матеріальній відповідальності або його заробіток за два календарні місяці,  які передували  заявленню  вимог  про  відшкодування  шкоди,  в  інших випадках, про склад його сім'ї,  наявність  у  працівника  цінного майна (будинку, автомобіля тощо), підсобного  господарства,  інших доходів;  дані  про  умови   праці   і   зберігання   матеріальних цінностей, доповідні записки працівника  з  цих  питань. 

Однак з  питань,  для   яких передбачено   обов'язкове   документальне  оформлення  (наприклад, складення  договору  про  повну   матеріальну   відповідальність), показання свідків не можуть братися до уваги.

Провести  більш детальне узагальнення розгляду справ про відшкодування шкоди, завданої працівником роботодавцю, не має можливості, у зв'язку із відсутністю справ даної категорії в провадженні Барського районного суду Вінницької області протягом 2014  року.

Голова Барського районного

Суду Вінницької області                                                     С.В. Переверзєв

вик. Гутаревич Ж.І.

тел.2-41-74