Узагальнення судової практики розгляду справ про стягнення заборгованості за договорами кредиту (позики), укладеними в електронній формі

Узагальнення судової практики розгляду справ про стягнення заборгованості за договорами  кредиту (позики), укладеними в електронній формі за 2024 – перший квартал 2025 років

За результатами узагальнення судової практики розгляду справ про стягнення заборгованості за договорами  кредиту (позики), укладеними в електронній формі повідомляємо таке.

Барським районним судом Вінницької області за період 2024 – перший квартал 2025 років загалом розглянуто 211 справ про стягнення заборгованості за договорами кредиту (позики), з них - 136 за договорами укладеними в електронній формі. Значна частина справ стосується стягнення коштів за допомогою отриманого позивачем права грошової вимоги в порядку факторингу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Ч. 1 ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію", електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно з ч. 12 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Аналізуючи наведене та норми цивільного законодавства про правочини і договір, суд вважає, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Також судом враховуються аналогічні висновки Верховного Суду у постановах від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19.

Під час розгляду даної категорії справ належними та допустимими доказами на підтвердження факту укладення договору кредиту (позики) в електронній формі визнаються такі документи, як анкети-заяви з цифровими підписами, оферти та акцепти на укладання договору, документи, що підтверджують ідентифікацію позичальника, а також виписки з банківських рахунків і платіжні документи, що підтверджують отримання коштів позичальником.

Водночас, належним та допустимим доказом визнається копія кредитного договору, в якому вказано умови кредитування, включаючи процентні ставки, строки повернення коштів та інші важливі положення, який був підписаний електронним підписом. Крім того, документи в електронному вигляді, що підтверджують особу позичальника (паспорт або інші документи), а також підтвердження того, що позичальник ознайомлений з умовами кредиту.

Для підтвердження факту укладення договору кредиту (позики) в електронній формі важливу роль відіграє електронна анкета-заява, підписана позичальником цифровим підписом або іншими засобами електронної аутентифікації. Судова практика показує, що підтвердження позичальника його наміру укласти договір за допомогою цифрового підпису є достатнім для визнання такого договору укладеним (справа № 125/530/24, де відповідач підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг цифровим підписом у мобільному застосунку monobank).

Також підтвердження укладення договору може здійснюватися за допомогою запису в автоматизованій інформаційній системі банку чи іншої установи, яка надає кредит (у справі № 125/1101/24 згідно з довідкою про ідентифікацію, виданою банком клієнт ідентифікований).

У більшості випадків для підтвердження того, що кредитні кошти були надані позичальнику, використовуються платіжні документи, банківські виписки або записи про транзакції на рахунках. Виписки підтверджують, що кошти надійшли на рахунок позичальника, і це є важливим доказом виконання кредитного договору (справа № 125/1341/24).

Важливим доказом є оферта, яка є пропозицією укласти кредитний договір, надана кредитором позичальнику через електронну платформу, а також акцепт цієї пропозиції (підтвердженням того, що позичальник прийняв умови оферти і уклав кредитний договір), як це відображено в справі № 125/1283/24.

Доказом підтвердження особи позичальника є цифрові копії паспорта громадянина України або іншого документу, що посвідчує особу позичальника. Вони зазвичай є складовою анкети-заяви на укладення договору (справа
№ 125/2224/24). У деяких випадках доказами для підтвердження особи позичальника є надані як додаток до паспортних даних фотографії позичальника, якщо це є частиною анкети-заяви.

На підтвердження особи позичальника доказами можуть служити дані, що містяться в інформаційних системах фінансових установ, такі як ідентифікаційні номери, контактні дані або інші цифрові записи (справа
№ 125/1101/24 ). Ідентифікація через мобільний номер телефону чи e-mail, прив’язаний до банківської картки або особистого кабінету на сайті, є важливим доказом для підтвердження особи позичальника. Зазвичай, через ці канали надсилаються одноразові ідентифікатори для підтвердження укладення угоди (справа № 125/1283/24).

Оформлення договорів кредиту в електронній формі може бути підтверджене наявністю електронних підписів (цифрових підписів або одноразових ідентифікаторів). Це є важливим доказом, що підтверджує волевиявлення сторін.

Цифровий підпис, зокрема, одноразовий ідентифікатор або кваліфікований електронний підпис, визнається достатнім для укладання кредитних договорів в електронній формі, і має юридичну силу, еквівалентну підпису на паперових документах. У разі виникнення спорів про стягнення заборгованості, ці підписи є основними доказами укладання договору, і суд в цілому визнає їх дійсність у межах чинного законодавства України, зокрема Закону України "Про електронну комерцію" та інших нормативних актів, що регулюють електронні угоди.

У випадках, коли укладення договору здійснюється через онлайн-платформи або системи банківських установ, факт укладення договору підтверджується наявністю електронного підпису, що відповідає вимогам законодавства. Важливим є підтвердження факту використання кваліфікованого електронного підпису, що забезпечує юридичну силу угоди.

Одним із найбільш поширених способів укладання кредитних договорів є використання одноразового ідентифікатора для підписання договорів через різні фінансові платформи або мобільні додатки шляхом отримання певного набору літер та/або цифр за допомогою смс-повідомлення на фінансовий номер позичальника, прив’язаний до банківської картки; реєстрації в особистому кабінеті з допомогою логіна та пароля на сайті продавця товарів/надавача послуг; отримання електронного листа на електронну пошту позичальника, за допомогою якого підтверджується реєстрація в особистому кабінеті шляхом здійснення входу на вебсайт продавця/надавача.

Цей ідентифікатор зазвичай надсилається позичальнику через SMS або електронну пошту, після чого він використовується для підтвердження згоди на укладення договору.

 Підписання договору за допомогою одноразового ідентифікатора відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію» та є достатнім для підтвердження факту укладення угоди між сторонами. Суд, як правило, вважає такі угоди укладеними, якщо позичальник підтвердив свою згоду через наданий ідентифікатор. Важливо, щоб надані документи містили підтвердження використання цієї технології — наприклад, номер одноразового ідентифікатора або запис про його введення в систему.

Як приклад наводимо справу № 125/1283/24, у якій суд визнав факт укладення договору підтвердженим через укладення договору про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Позичальнику через телекомунікаційну систему направлено одноразовий ідентифікатор на номер телефону, що був зазначений ним у анкеті в особистому кабінеті.

Одним із можливих варіантів для підписання договорів є використання мобільних додатків, таких як monobank. У цьому випадку підписання договору здійснюється за допомогою цифрового підпису, який підтверджується через аутентифікацію користувача (логін, пароль, мобільний номер тощо).

Судова практика вказує, що підписання кредитних договорів за допомогою таких додатків є законним і достатнім для підтвердження наміру сторін укласти договір. Використання цифрових підписів у таких додатках забезпечує належний рівень ідентифікації позичальника.

У разі використання кваліфікованих електронних підписів (КЕП), суд визначає їх достатніми для укладання кредитних договорів. Такий підпис є підтвердженням ідентифікації особи та має юридичну силу на рівні з підписом на паперових документах.

Кваліфіковані електронні підписи часто використовуються у випадках, коли між сторонами укладаються договори через офіційні платформи, що гарантують високу ступінь безпеки та захисту даних.

У судових справах про стягнення заборгованості за кредитними договорами, укладеними через електронні підписи, суди визнають наявність цих підписів достатнім доказом укладання угоди. Використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором або через захищені платформи підтверджує дійсність кредитного договору та дає можливість позивачеві стягнути заборгованість з позичальника.

Ухвалюючи рішення у справах про стягнення заборгованості за договорами  кредиту (позики), укладеними в електронній формі суд також зменшував або відмовляв у зменшенні нарахованих відсотків і штрафних санкцій. Наприклад, у справі № 125/2492/24 судом у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками відмовлено. Згідно з рішенням суду, основною підставою для відмови в стягненні відсотків за користування кредитними коштами стало те, що між сторонами не було належно узгоджено умови кредитування, зокрема, процентні ставки, строки повернення кредиту та порядок нарахування штрафів. Банк не зміг підтвердити, що відповідач ознайомлений з умовами кредитування, які були зазначені в анкеті-заяві. У наданих банком документах відсутній підпис відповідача, що свідчить про неузгодженість умов кредитування між сторонами. Також позивачем не було доведено, що на момент підписання анкети-заяви відповідач отримав повну інформацію про умови кредитування. Згідно з нормами Закону України «Про споживче кредитування», банк зобов'язаний надати споживачу необхідну інформацію до укладення кредитного договору, що в даному випадку не було виконано. Суд у своєму рішенні підкреслив, що оскільки в анкеті-заяві не зазначено строків повернення кредиту, процентних ставок, розміру пені та штрафів, умови договору не були належним чином узгоджені між сторонами. Зокрема, були відсутні будь-які положення, які б стосувалися конкретного розміру відсотків або штрафів за порушення умов кредитування.

У даному випадку умови кредитного договору, який за своєю суттю є договором приєднання, розробив позивач. Такі умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У своєму рішенні суд також посилався на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 (справа № 342/180/17-ц), висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 09.11.2020 у справі № 369/7143/15-ц. Також суд вказав, що актуальність і незмінність такої судової практики зазначено Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в ухвалі про відмову у відкритті касаційного провадження від 26.10.2020 у справі № 325/422/20, спір у якій стосувався стягнення заборгованості за кредитом за аналогічних обставин і у якій суд першої інстанції, ухваливши заочне рішення, залишене без змін апеляційним судом, врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у справі № 342/180/17-ц.

Суд врахував, що споживач, який є менш захищеною стороною в договорі, не може ефективно оцінити умови кредитування, особливо коли вони змінюються протягом часу. Урахування принципу захисту прав споживачів, який визначений Конституцією України та міжнародними стандартами, призвело до відмови в стягненні нарахованих відсотків.

На основі вищезазначених аргументів суд ухвалив рішення на користь відповідача, зменшивши суму боргу до фактично використаного кредиту без нарахування процентів та штрафів. Такий підхід є типовим для практики, коли умови договору між банком і споживачем не були належним чином узгоджені, а також коли споживач не отримав достатньої інформації для прийняття обґрунтованого рішення.

За період з 2024 року перший квартал 2025 року справи, у яких Барським районним судом Вінницької області, відмовлено в позові через недотримання письмової форми договору відсутні.

Серед проблемних питань, які виникають під час розгляду справ про стягнення заборгованості за договорами кредиту (позики) є встановлення факту укладення договору в електронній формі так як багато кредиторів (кредитних організацій) використовують ідентифікацію через SMS-повідомлення, BankID, мобільні додатки, однак ці механізми чітко не визначені законом як достатні для підтвердження підписання договору. А тому суд не завжди визнає, що договір було укладено належним чином, якщо немає підпису сторін, особливо КЕП. Наразі, суди по-різному підходять до розгляду даної категорії справ. Наприклад один суд приймає SMS-код як підпис, інший – вимагає КЕП. Необхідне однакове розуміння підстав, доказів, належності укладення договорів в електронній формі.

Виникає необхідність уточнення (роз'яснення) на законодавчому рівні способу електронної ідентифікації, яка вважається достатньою для укладення договору.

Проблеми, що виникають під час розгляду справ про спори, що витікають  з електронних кредитів, мають як юридичну, так і технологічну природу, і вимагають комплексного законодавчого реагування.

В. о. голови суду                                                                   Володимир ХИТРУК

Аліна Іваненко (04341) 2 41 74