Узагальнення судової практики розгляду Барським районним судом Вінницької області справ про встановлення факту смерті особи та оголошення особи померлою у 2025 році

16 квітня 2026, 16:24

Встановлення факту смерті особи та оголошення фізичної особи померлою забезпечують усунення правової невизначеності, державну реєстрацію смерті та створюють передумови для реалізації особистих і майнових прав заінтересованих осіб. Відповідні справи розглядаються в порядку окремого провадження за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України). Матеріально-правові підстави оголошення фізичної особи померлою визначає стаття 46 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України).

Обидві категорії розглядаються в порядку окремого провадження. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України суд встановлює факт смерті особи в певний час за неможливості державної реєстрації смерті органом ДРАЦС. У заяві потрібно зазначити мету встановлення факту, причини неможливості отримати чи відновити відповідні документи та докази, що підтверджують смерть (стаття 318 ЦПК України). Стаття 317 ЦПК України встановлює особливості розгляду заяв про смерть на території воєнного чи надзвичайного стану або тимчасово окупованій території.

Оголошення особи померлою регулюють стаття 46 ЦК України та статті 305–309 ЦПК України. Для цієї процедури достовірний доказ самої смерті може бути відсутній: суд оцінює тривалість зникнення, обставини, що загрожували життю, результати розшуку та інші дані, які дають підставу для вірогідного припущення про загибель. Особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій; з урахуванням конкретних обставин — раніше, але не до спливу шести місяців (частина друга статті 46 ЦК України). Момент, від якого обчислюється цей строк у конкретній справі, потребує оцінки обставин і правових висновків Верховного Суду.

Принципова відмінність полягає у предметі доказування: у першій категорії суд встановлює смерть, що вже настала, і її час; у другій — вирішує питання про правовий статус зниклої особи на підставі обґрунтованого припущення про смерть. Рішення суду в обох випадках може бути підставою для державної реєстрації смерті згідно зі статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

Згідно зі статистичними даними звіту щодо стану здійснення судочинства за 2025 рік, до Барського районного суду Вінницької області надійшло 6 справ про встановлення факту смерті особи, усі з яких було розглянуто, а також 14 справ про оголошення фізичної особи померлою, з яких розглянуто 12. Наведені статистичні показники свідчать про наявність у судовій практиці справ обох зазначених категорій, особливості розгляду яких доцільно простежити на прикладі конкретних судових рішень.

Так, рішенням Барського районного суду Вінницької області від 8 грудня 2025 року у справі № 125/1326/25 було розглянуто заяву про встановлення факту смерті батька заявника з метою проведення державної реєстрації смерті та подальшого оформлення спадкових прав на земельну ділянку. Свідоцтво про смерть та відповідний актовий запис були відсутні. Під час розгляду справи суд дослідив витяг із погосподарської книги та показання двох свідків щодо обставин смерті й поховання особи. Оцінивши ці докази в сукупності та встановивши їх узгодженість, суд задовольнив заяву й установив факт смерті із зазначенням дати та місця, наведених у знеособленому тексті рішення. Ця справа демонструє значення сукупності письмових доказів і показань свідків для встановлення факту смерті в судовому порядку у випадках, коли її державна реєстрація у звичайному порядку є неможливою.

Інший характер обставин простежується у справах про оголошення фізичної особи померлою. Зокрема, рішенням Барського районного суду Вінницької області від 25 вересня 2025 року у справі № 125/1567/25 розглянуто заяву матері військовослужбовця про оголошення її сина померлим у зв’язку з його зникненням 27 листопада 2022 року під час бойових дій у Донецькій області. Суд урахував повідомлення військової частини, матеріали службового розслідування, витяг із журналу бойових дій, відомості про проведення розшуку та відсутність підтвердження перебування військовослужбовця в полоні. Оцінивши сукупність установлених обставин, характер подій, за яких особа зникла, а також строк, що минув після завершення активних бойових дій у місці ймовірної загибелі, суд дійшов висновку про вірогідність смерті військовослужбовця та задовольнив заяву. У рішенні також визначено дату й місце ймовірної смерті, при цьому відповідну дату в оприлюдненому тексті знеособлено.

Встановлення факту смерті особи та оголошення фізичної особи померлою є самостійними інститутами цивільного права і процесу, які, попри спільну мету усунення правової невизначеності щодо правового статусу особи та забезпечення можливості державної реєстрації смерті, відрізняються за правовими підставами, предметом доказування та характером обставин, що підлягають встановленню судом. У справах про встановлення факту смерті визначальним є підтвердження факту смерті, яка реально настала, однак з певних причин не була зареєстрована органом державної реєстрації актів цивільного стану. Натомість під час вирішення питання про оголошення фізичної особи померлою суд виходить із сукупності обставин її зникнення, тривалості відсутності, результатів розшуку та інших відомостей, які дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про смерть.

Аналіз практики Барського районного суду Вінницької області за 2025 рік підтверджує практичне значення розмежування цих категорій справ. Наведені судові рішення свідчать, що результат розгляду заяви залежить від належного визначення предмета доказування та всебічної оцінки сукупності наданих доказів. При встановленні факту смерті такими доказами можуть бути документи та показання свідків, які безпосередньо підтверджують смерть і обставини поховання особи, тоді як у справах про оголошення особи померлою особливого значення набувають відомості про обставини зникнення, проведення розшукових заходів та наявність небезпеки для життя, зокрема пов’язаної з воєнними діями.

Таким чином, ефективність судового захисту в зазначених категоріях справ залежить від правильного вибору заявником відповідного способу встановлення правового статусу особи та формування належної доказової бази. В умовах воєнного стану ці правові механізми набувають особливого практичного значення, оскільки дозволяють усунути невизначеність, спричинену загибеллю або зникненням осіб унаслідок воєнних дій, та створюють юридичні передумови для державної реєстрації смерті й подальшої реалізації спадкових та інших прав заінтересованих осіб.

Консультант суду Аліна ІВАНЕНКО