Узагальнення судової практики призначення покарання за сукупністю вироків та сукупністю злочинів

УЗАГАЛЬНЕННЯ

судової практики призначення покарання за сукупністю вироків та сукупністю злочинів

(ст.ст. 70, 71, 72 КК України)

План

1. Мета та актуальність теми даного узагальнення.

2. Застосування   судами   законодавства,   що   передбачає   призначення покарання за сукупністю вироків у кримінальних справах.

3.      Застосування  судами  законодавства,  що  передбачає  призначення покарання за сукупністю злочинів у кримінальних справах.

4.      Складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення.        5. Проблемні питання, що виникають у судовій практиці при розгляді справ  та  призначенні   покарання   за  сукупністю   вироків  та  сукупністю злочинів.

6.Висновки.

         1. Метою даного узагальнення є з'ясування сутності порядку призначення покарання за сукупністю вироків та сукупністю злочинів та висвітлення проблемних питань, що виникають у судовій практиці. Актуальність теми даного узагальнення полягає в тому, що вирішення соціально-економічних завдань обумовлює необхідність ефективної боротьби з негативними явищами, що гальмують суспільний розвиток. Найбільш небезпечним з них є злочинність, її різке зростання в останні роки викликає в населення невпевненість у своїй безпеці, ускладнює хід перетворень у суспільстві. Це викликає об'єктивну потребу значного підвищення рівня боротьби зі злочинними діяннями, вдосконалення кримінального законодавства та розробки науково-практичних рекомендацій його застосування. Важливе значення реалізація цих проблем набуває у випадках, коли особа вчиняє кілька злочинів і його протиправна поведінка характеризується підвищеною суспільною небезпекою.

         2. Застосування судами законодавства, що передбачає призначення покарання за сукупністю вироків в кримінальних справах.

Для застосування ст.71 КК України важливе значення має точне визначення початкового і кінцевого моментів того періоду, протягом якого вчинення особою нового злочину дає суду підставу призначити їй покарання за сукупністю вироків. Початковим моментом цього періоду у відповідності з законом є постановлення вироку за попередній злочин. Оскільки постановлення вироку завершується його публічним проголошенням, правила ст.71 КК України застосовуються у випадках вчинення засудженим нового злочину після проголошення вироку за попередній злочин, у тому числі й тоді, коли вирок ще не набрав законної сили.

Ст.71 КК України застосовується, якщо новий злочин вчинено:

а)      до   повного   відбуття   основного   та   додаткового   покарань,
призначених особі попереднім вироком, якщо вона відбуває ці покарання
реально;

б)      до закінчення визначеного судом іспитового строку при умовному
засудженні;

в)      до закінчення визначеного судом іспитового строку при звільненні
від відбування покарання з випробуванням;

г)       до закінчення визначеного судом строку відстрочки виконання
вироку; після закінчення визначеного судом строку відстрочки виконання
вироку, але до винесення судом постанови, що набрала законної сили, якою
засуджений направлений для відбування покарання, призначеного вироком;

д)      до закінчення визначеного судом іспитового строку при звільненні
від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають
дітей віком до семи років; після закінчення визначеного судом іспитового
строку, але до винесення судом постанови, що набрала законної сили, якою
засуджена направлена для відбування покарання, призначеного вироком;

е)       до закінчення строку невідбутої частини покарання при умовно-
достроковому звільненні від відбування покарання;

є) до закінчення строку більш м'якого покарання, яким замінена невідбута частина покарання, призначеного вироком;

ж)      до закінчення визначеного судом періоду відстрочки відбування
покарання чи звільнення від відбування покарання вагітних жінок та жінок,
які мають дітей віком до трьох років; після закінчення цього періоду, але до
винесення судом постанови, що набрала законної сили, якою засуджена
направляється для відбування покарання, призначеного вироком чи більш
м'якого покарання, визначеного в порядку ч.4 ст. 83 КК України.

         Встановивши, що покарання особі має призначатись з додержанням правил ст.71 КК України, суд повинен:

1)точно встановити невідбуту частину покарання за попереднім вироком;

2)призначити покарання за новий злочин (злочини);

3)обрати принцип призначення остаточного покарання за сукупністю вироків;

4)визначити конкретний вид (види) і розмір остаточного покарання за сукупністю вироків.

         Так, вироком Барського районного суду Вінницької області від "дата" притягнуто до кримінальної відповідальності К., 1986 року народження, уродженця м. Бар Вінницької області, українця, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, не працюючого, не одруженого, проживаючого "інформація", раніше судимого: 2004 року Барським районним судом Вінницької області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі з трирічним іспитовим строком; 2005 року Барським районним судом Вінницької області за ч. 2 ст. 186 КК України до 3 років позбавлення волі; 2006 року Барським районним судом Вінницької області за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 186, ч. 1 ст. 263, 70, 71 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі; звільненого умовно-достроково постановою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 2009 р. відповідно до ст. 81 КК України з не відбутою частиною строку покарання: 1 рік 4 місяці 24 дні, за ст. 395 КК України. К. визнано винним за ст. 395 КК України та призначено йому покарання у виді чотирьох місяці арешту. У відповідності до вимог ст. 71 КК України до призначеного строку покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Барського районного суду Вінницької області від 2006 року та визначити остаточне покарання за сукупністю вироків К. один рік шість місяців позбавлення волі.

         Остаточне покарання за сукупністю вироків призначається у тих межах, що встановлені в частинах 2 і 4 ст.71 КК і визначається судом з урахуванням того, що згідно з ч.4 ст.71 КК України остаточне покарання у всіх випадках обов'язково повинно бути більшим як від того покарання, що призначене за новим вироком, так і від невідбутої частини того покарання, що призначене за попереднім вироком.

         Вироком Барського районного суду Вінницької області від "дата" притягнуто до кримінальної відповідальності М., 1974 року народження, уродженця та жителя с. Мальчівці Барського району, Вінницької області, українця, громадянина України, освіта середня, не працюючий, перебуває у громадянському шлюбі, раніше неодноразово судимий:!). 1995 року Барським районним судом Вінницької області за ст. 206 ч. 2 КК України (1960 року) до 3 років позбавлення волі; 2) 1997 року районним судом м. Переяслав-Хмельницький Київської області за ст.140 ч. 3, 43 КК України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна 3) 2004 року Барським районним судом Вінницької області за ст. 185 ч. 3, ст. 76 КК України до 4 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком на 2 роки; 4) 2009 року Барським районним судом Вінницької області за ст. 185 ч. 3 КК України до 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком на 2 роки. Відповідно до постанови Барського районного суду від "дата" М. необхідно направити для відбуття покарання, призначеного вироком Барського районного суду Вінницької області від "дата", у скоєнні злочину передбаченого ст. 263 ч.2 КК України. М. визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ст. 263 ч.2 КК України і призначено покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі. На підставі ст. 71 ч.1 ч.4 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Барського районного суду від "дата", остаточне покарання М. визначити у виді 3 (трьох) років 2 (двох) місяців позбавлення волі.

         Межі складання, а отже, і остаточне покарання за сукупністю вироків залежить: а) від виду покарання, який особа фактично відбуває або повинна відбувати за попереднім вироком; б) від виду покарання, який призначений за новим вироком; в) від розміру як невідбутого покарання, так і того, що призначене за новим вироком; г) від ступеня тяжкості того злочину, за вчинення якого особу засуджено як за попереднім, так і за новим вироками.

         Призначення за сукупністю вироків додаткових покарань здійснюється відповідно до ч. 3 ст. 71 та ч. 4 ст.72 КК України. Додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає повному чи частковому складанню з додатковим покаранням того ж виду, призначеним за новим вироком, у межах максимального строку (розміру), встановленого для даного виду додаткового покарання в Загальній частині Кримінального кодексу України. Отримана за результатом такого складання загальна міра додаткового покарання приєднується до основного, що остаточно призначене за сукупністю вироків. Якщо хоча б за одним з вироків додаткове покарання призначене в максимальних межах, встановлених для нього в Загальній частині, то додаткове покарання того ж виду, що призначене за іншим вироком, підлягає поглиненню. Якщо за окремими вироками призначені додаткові покарання різних видів, то до основного покарання, що остаточно призначене за сукупністю вироків, вони приєднуються без складання і відповідно до ч.4 ст. 72 КК України кожне з них виконується самостійно.

         На відміну від призначення покарання за сукупністю злочинів, коли всі ці злочини вчинені особою до постановлення вироку хоча б за один з них, йдеться про ситуацію, що виникає при призначенні покарання особі, яка після постановлення вироку за попередній злочин (злочини), але до повного відбуття покарання вчинила новий злочин (злочини).

         За інших рівних умов така особа є більш суспільно небезпечною, ніж та, діяння якої утворюють множинність злочинів у формі їх сукупності. Ця обставина і зумовлює більш суворий підхід до покарання особи, яка засуджується за сукупністю вироків, в порівнянні з особою, яка засуджується за сукупністю злочинів.

         3. Застосування судами законодавства, що передбачає призначення покарання за сукупністю злочинів в кримінальних справах.

         Відповідно до ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено, тобто всі вони вчинені до винесення вироку хоча б за один із злочинів.

         За сукупністю злочинів покарання призначається відповідно до ст.70 КК України і здійснюється в два етапи. На першому з них суд призначає покарання за кожний окремий злочин, що входить у сукупність. На другому - визначає остаточне покарання за всі злочини, що утворюють сукупність, керуючись при цьому спеціальними правилами - принципами його призначення за сукупністю, передбаченими в ч. 1 ст.70 КК і визначаючи його в тих межах, що встановлені в ч. 2 ст. 70 КК.

         Вироком Барського районного суду Вінницької області від 4 жовтня 2011 року притягнуто до кримінальної відповідальності В., "дата", уродженця с. Киянівка Барського району Вінницької області та жителя с. Балки, Барського району Вінницької області, українця, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, не одруженого, не працюючого, раніше не судимого, за ч. 1 ст.122, ч.2 ст. 296 КК України. В. визнано винним та призначено покарання:

         за ч. 1 ст. 122 КК України - 2 (два) роки позбавлення волі; за ч. 1 ст. 296 КК України - 6 (шість) місяців арешту. Згідно ст. 70 КК України за  сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання В. визначено у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

         Відповідно до ч. 1 ст.70 КК України визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів може здійснюватися шляхом: а) поглинення менш суворого покарання більш суворим; б) часткового; в) чи повного складання призначених покарань. Установлюючи ці принципи визначення остаточного покарання за сукупністю, закон не регламентує, у яких випадках повинен використовуватися судом той чи інший із цих принципів. Отже, у кожному випадку це питання вирішується за розсудом суду, який обирає той чи інший принцип визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів з урахуванням конкретних обставин справи і даних про особу винного. Також при вирішенні цього питання належить враховувати, що вчинення особою не одного, а кількох (двох і більше) злочинів, як правило свідчить про підвищену небезпечність вчиненого і особи винного.

         Призначення остаточного покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим допускається щодо покарань як одного, так і різних їх видів. Визначаючи, яке з призначених покарань є більш суворим, суд виходить: а) з його розміру (міри) - якщо вироком призначені покарання одного виду; б)з його місця в законодавчому переліку покарань (ст.51 КК) - якщо вироком призначені покарання різних видів.

         Отже, поглинення менш суворого покарання більш суворим означає, що остаточне покарання визначається судом у межах більш суворого покарання, призначеного за один із злочинів, що входить у сукупність.

Наприклад, вироком Барського районного суду Вінницької області від "дата" притягнуто до кримінальної відповідальності І., 1974 року народження, уродженця м. Бар Вінницької області, українця, громадянина України, не працюючого, не одруженого, з неповною середньою освітою, жителя с. Міжлісся Барського району Вінницької області, раніше неодноразового судимого, - за ст. 186 ч. 2, ст. 185 ч. 2 КК України. І. визнано винним та призначено йому покарання:

-за ч.2 ст. 186 КК України - чотири роки позбавлення волі;

-за ч.2 ст. 185 КК України - два роки позбавлення волі.

         Відповідно до ст.70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання І. визначити у виді чотирьох років позбавлення волі.

         При частковому складанні до найбільш суворого за видом чи розміром покарання, призначеного за один із злочинів, додається лише частина менш суворого покарання (покарань), призначеного за інший злочин (злочини) і остаточне покарання за сукупністю злочинів стає, таким чином, більш суворим, ніж будь-яке з покарань, призначених за окремі злочини. Питання про те, яку саме частину менш суворого покарання належить додати до більш суворого, суд вирішує на свій розсуд з урахуванням конкретних обставин справи і виходячи з тих меж остаточного покарання, які встановлені для нього у ч.2 ст.70 КК України.

         При складанні покарань у межах санкції статті, що передбачає більш суворе покарання, суд визначає, яке з покарань, призначених за окремі злочини, є більш суворим, виходячи при цьому з його виду - якщо покарання різних видів, або з його розміру - якщо покарання одного виду. Також суд визначає допустиму межу складання призначених покарань, беручи до уваги при цьому не той вид та міру покарання, що фактично призначені вироком, а враховуючи ту максимальну межу, яку встановлено у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає найбільш суворе покарання.

         Повне складання припускає, що всі покарання, призначені за окремі злочини, складаються одне з одним, і остаточне покарання за сукупністю злочинів являє собою їх загальну суму. Як повне, так і часткове складання покарань провадиться судом з дотримання вимог ч.2 ст.70 КК, згідно з якою остаточне покарання в цьому випадку визначається: а) або у межах, встановлених санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, що передбачає більш суворе покарання; б) або у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК.

         Призначення покарання за ч.4 ст.70 КК здійснюється у три етапи: на першому з них суд виносить вирок і призначає покарання за знову розкритий злочин. На другому - суд призначає покарання за сукупністю злочинів, керуючись положеннями частин 1-3 ст. 70 КК. При цьому суд не враховує, що особа вже повністю або частково відбула те покарання, що було призначене їй за раніше винесеним вироком. Отже, до уваги береться покарання у тому повному розмірі, що раніше було призначене цим вироком. На третьому етапі суд здійснює зарахування за правилами ст. 72 КК України, яке полягає в тому, що до покарання, яке остаточно призначене за сукупністю злочинів, зараховується судом те покарання, що повністю або частково було відбуте особою за попереднім вироком.

         Наприклад, вироком Барського районного суду Вінницької області від "дата" притягнуто до кримінальної відповідальності Д., 1971 р. н., уродженця та жителя м. Вінниця, вул. Гончарова, 58, громадянина України, освіта середня, розлученого, непрацюючого, "дата". засуджений вироком Ленінського райсуду м. Вінниці за ст.309 ч. 1 КК України до трьох років позбавлення волі та відповідно до ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з трирічним іспитовим строком, — в злочині, передбаченому ст.296 ч. 1 КК України. Д. визнано винним за ст.296 ч. 1 КК України і обрано йому покарання у виді арешту строком на шість місяців. З врахуванням вироку Ленінського райсуду м. Вінниці від "дата", відповідно до ст.70 ч.4 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим обрано йому остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на три роки. Застосувавши ст.ст. 75, 76 КК України, звільнено Д. від відбування покарання з випробуванням з однорічним іспитовим строком, протягом якого зобов'язано його повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання або роботи, а також періодично з'являтися у кримінально-виконавчу інспекцію для реєстрації.

         4.   Складання   покарань  та  зарахування  строку  попереднього ув'язнення

         Призначення покарання за принципом повного чи часткового складання має свої особливості залежно від того, які основні покарання - одного чи різних видів - призначені судом за злочини, що входять у сукупність. Складання покарань різних видів здійснюється з обов'язковим урахуванням вимог, що містяться в частинах 1-4 ст.72 КК України.

         Хоч складання здійснюється шляхом приєднання до знову призначеного покарання невідбутої частини покарання за попереднім вироком, однак межі такого складання визначаються за більш суворим видом покарання. Ця вимога закріплена у ч. 1 ст.72 КК України, згідно з якою при складанні різних видів покарань за сукупністю злочинів чи вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий.

         Наведені у ст. 72 правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення застосовуються судом при призначенні покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків.

         2. У ч. ч. 1, 2, 3 і 4 ст. 72 визначено співвідношення між різними покараннями, що застосовується судом при переведенні менш суворого виду покарання у більш суворий вид покарання. При призначенні таких видів покарань, як виправні роботи та службове обмеження для військовослужбовців розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно.

При призначенні покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків не підлягають складанню і виконуються самостійно; а) основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 6) додаткові покарання всіх видів. Зарахування судом попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі провадиться з розрахунку день за день або виходячи із співвідношення покарань, визначеного у ч. 1 ст. 72. Якщо ж суд призначає покарання, що не зазначені у ній, то, враховуючи попереднє ув'язнення, він може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.

         Основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

         Так, вироком Барського районного суду Вінницької області від "дата" притягнуто до кримінальної відповідальності З., уродженця та жителя с. Сліди Могилів-Подільського району Вінницької області, українця, громадянина України, розлученого, не працюючого, з середньою освітою, раніше судимого "дата" Мурованокуриловецьким районним судом Вінницької області за ст. 263 ч.2 КК України до штрафу в розмірі 510 грн. (штраф не сплачено), - за ст. 358 ч. 1 ст. 358 ч. 3 КК України. З. визнано винним і призначити йому покарання:

за ст. 358 ч. 1 КК України у виді штрафу в розмірі сімдесяти неоподаткованих мінімум доходів громадян, що складає 1190 гривень.

за ст. 358 ч. 3 КК України у виді штрафу в розмірі п 'ятдесяти неоподаткованих мінімум доходів громадян, що складає 850 гривень.

         Відповідно до ст.70 ч.1 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання З. визначити у виді штрафу в розмірі сімдесяти неоподаткованих мінімум доходів громадян, що складає 1190 гривень.

         Вирок Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від "дата", яким засуджено З. до покарання у виді штрафу в розмірі 510 грн. відповідно до вимог ч. 3 ст. 72 КК України виконувати самостійно.

         5. Проблемні питання, що виникають у судовій практиці при розгляді справ та призначенні покарання за сукупністю вироків та сукупністю злочинів.

Звичайно, тема даного узагальнення є надзвичайно важливою на сьогоднішній день, адже казуси в інституті покарання були скрізь і завжди, а отже, весь час існує необхідність їх вирішення. Для здійснення принципу індивідуалізації кримінального покарання, суд вирішує питання про призначення передбаченого санкцією відповідної статті КК України кримінального покарання, з'ясовує його відповідність характеру і ступеню суспільної небезпеки злочину, особу винного, у тому числі обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, умови життя його сім'ї, а також вплив призначеного покарання на виправлення засудженого.

         Не конкретизованим на законодавчому рівні залишається питання, коли сукупність злочинів може поєднуватися із ознаками рецидиву. Таке можливо у випадках, якщо особа, яка вчинила кілька умисних злочинів, що підпадають під дію різних статей КК України має непогашену і не зняту судимість за умисний злочин. В Україні напрацьована досить солідна судова практика щодо призначення кримінального покарання, тому вважаємо, що необхідно підвести до спільного знаменника порядок вирішення питань про призначення кримінальних покарань у складних таких ситуаціях. Адже у випадках неврегульованості правовідносин, що стосуються призначення кримінального покарання, можуть порушуватись не лише принципи призначення кримінального покарання, але й права людини загалом. До того ж, варто звернути увагу на простий рецидив, небезпечний рецидив або особливо небезпечний рецидив. Адже дані умови мають досить важливий вплив на результат призначення справедливого покарання.

         В судовій практиці позитивно вирішуються питання про можливість використання при призначенні остаточного покарання одночасно кількох принципів призначення покарання за сукупністю злочинів. Це не суперечить закону тому, що навіть часткове складання покарань по суті є сполученням принципів складання і поглинення, оскільки одна частина менш суворого покарання приєднується до більш суворого, а інша його частина поглинається останнім. Одночасне застосування кількох принципів доцільно використовувати при призначенні покарання, коли сукупність утворюють більше двох злочинів.

         Нерідко сукупність злочинів як вид множинності змішується із самостійним правовим явищем - призначенням покарання за сукупністю злочинів і за кількома вироками. Сукупність злочинів як вид множинності вирішує інші завдання, її призначення - обґрунтування відповідальності особи за вчинення декількох злочинів, за жоден з яких її не було засуджено. На відміну від сукупності як виду множинності злочинів, призначення покарання за їх сукупністю виступає лише одним з правових наслідків такої множинності.

         Важливою умовою правильного призначення покарання за сукупністю злочинів є розмежування ідеальної та реальної сукупності злочинів. Ідеальна сукупність наявна там, де одним діянням особа вчиняє два або більше злочинів. Реальна сукупність має місце там, де особа різними самостійними діями вчиняє два або більше злочинів. Різниця між ідеальною та реальною сукупністю полягає, зокрема, і в тому, що при наявності ідеальної сукупності злочини, які її утворюють, вчиняються одночасно,а при реальній сукупності між діями суб'єкта обов'язково має бути певний проміжок часу. Щодо ідеальної сукупності злочинів, то в такому разі особа однією дією вчиняє два чи більше злочинів, а тому не може бути визнана такою, що раніше вчинила злочин. З огляду на це ідеальна сукупність не виключає можливості звільнення особи від кримінальної відповідальності за статтями 45-48 КК.

         Певні труднощі для практиків становить розрізнення сукупності злочинів від складеного злочину. Таке розрізнення має значення не тільки для точного визначення виду сукупності злочинів, але й для правильної кваліфікації вчиненого особою діяння.

         Вивчення судової практики місцевих судів щодо з призначення кримінального покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків засвідчило, що суди, розглядаючи кримінальні справи, загалом дотримуються вимог зазначеної статті й у випадках, коли має місце сукупність злочинів, кваліфікують кожен злочин за відповідною статтею чи частиною статті КК. Суди правильно розуміють поняття "сукупність" та у всіх випадках враховують той факт, що різними частинами однієї статті можуть передбачатися різнорідні злочини, які утворюють сукупність, та покарання за які, за наявних підстав, призначається за ст. 70 КК.

         Проте у практиці Барського районного суду Вінницької області були випадки, коли при вирішенні питання про призначення кримінального покарання та за сукупністю вироків та сукупністю злочинів виникали проблеми. Так, вироком Барського районного суду Вінницької області від "дата" (справа 1-192/11) було засуджено Ц., уродженця та жителя с. Велика Кужелова Зунаєвецького району Хмельницької області, українця, громадянина України, не працюючого, розлученого, з базовою загальною середньою освітою, раніше судимого: "дата" Вінницьким районним судом за ч. 3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням, із іспитовим строком 2 роки; "дата" Дунаєвецьким районним судом Хмельницької області за ч. 3 ст. 185 КК України за ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням, із іспитовим строком 2 роки, в злочині, передбаченому ч. 3 ст.185, ч.3 ст.185, ч.1 ст.358, ч.3 ст. 358 КК України. Ц. визнано винним:

за ч. 3 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді 5 років
позбавлення волі;

         - за ч. 1 ст. 358 КК України та призначено покарання у виді 1 року
обмеження волі. Відповідно до ч.1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та призначено покарання у виді 5
років позбавлення волі;

-        відповідно до ч.4 ст.70 КК України шляхом поглинення менш
суворого покарання більш суворим за вироком Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від "дата" та призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі;

         - за ч. 3 ст. 358 КК України призначити покарання у виді 2 років
обмеження волі;

         відповідно до ст.ст. 71, 72 КК України за сукупністю вироків частково   приєднати невідбуте покарання за  попереднім вироком і остаточну міру покарання визначити у виді 5 років 2 місяців позбавлення волі.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від "дата" вирок Барського районного суду Вінницької області від "дата" щодо Ц. скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд в той же суд у іншому складі суддів. Своє рішення суд мотивував тим, що «при призначенні остаточного покарання засудженому Ц. у вигляді 5 років 2 місяців позбавлення волі, Барським районним судом не дотримано вимог ст. 70 КК України, в частині призначення покарання за сукупністю злочинів в порядку ч. 4 вказаної статті кримінального кодексу. Так, в ході досудового та судового слідства по кримінальній справі встановлено, що Ц. раніше судимий "дата" Дунаєвецьким райсудом Хмельницької області. Однак до винесення вироку суду "дата" та набрання ним законної сили засуджений Ц. скоював злочини: 2008 р., у березні та квітні 2009 року. У силу вимог п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 р. №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України) у разі визнання особи винною у вчиненні кількох злочинів рішення про її звільнення від відбування покарання з випробуванням приймається тільки після визначення на підставі ч. 1 ст.70 КК України остаточного покарання, виходячи з його виду та розміру. Коли ця особа, щодо якої було застосоване звільнення, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинання, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно. Вказані порушення вимог кримінально-процесуального та кримінального закону є істотними, оскільки вони перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок».

         Вироком Барського районного суду Вінницької області від "дата" Ц. визнано винним:

за ч. 3 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді 5 років
позбавлення волі;

за ч. 1 ст. 358 КК України та призначено покарання у виді 1 року
обмеження волі;

відповідно до ч.1 ст.  70 КК України шляхом поглинення менш
суворого покарання більш суворим та призначено покарання у виді 5 років
позбавлення волі.

         На підставі ст.70 ч.4 КК України вирок Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від "дата" виконувати самостійно.

за ч. 3 ст. 358 КК України призначити покарання у виді 2 років
обмеження волі;

відповідно до ст.71 КК України за сукупністю вироків частково приєднати невідбуте покарання за попереднім вироком і остаточну міру покарання визначити у виді 5 років 2 місяців позбавлення волі.

         Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2011 року касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області задовольнити. Вирок Барського районного суду Вінницької області від "дата" щодо Ц. скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Своє рішення суд мотивував тим, що «при призначенні Ц. покарання за сукупністю злочинів суд неправильно застосував кримінальний закон, зокрема вимоги ст. 71 КК України, якою передбачено, що остаточне покарання визначається шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань, однак поглинення однакових за розміром і видом покарань не передбачено. Відповідно до роз'яснень п. 25 постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші після постановлення першого вироку, покарання за останнім за часом вироком призначається із застосуванням як ст.70, так і ст.71 КК України: спочатку за правилами ч. 1  ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення першого вироку, після чого - за правилами ч.4 ст. 70 КК, потім - за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення першого вироку, і остаточно - за сукупністю вироків. Проте суд першої інстанції, всупереч вимогам закону, до покарання, призначеного Ц. за ч. 3 ст. 358 КК України, правила ст.70 КК України не застосував. Крім того, при призначенні покарання Ц. суд також допустив неправильне застосування кримінального закону, визначивши покарання за ч.4 ст. 70 КК України та за ст. 71 КК України. Так, на підставі ч.4 ст.70 КК України суд звернув вирок Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від "дата" до самостійного виконання. Однак, призначаючи покарання за правилами ст.71 КК України, суд уже частково приєднав до призначеного покарання невідбуте Ц. покарання за попереднім вироком. При цьому, Барський районний суд Вінницької області не зазначив, за яким саме вироком частково приєднується невідбуте покарання до призначеного покарання за останнім вироком.

         Вироком   Барського   районного   суду   Вінницької   області   від "дата" Ц. визнано винним:

за ч. 3 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі;

за ч. 1 ст. 358 КК України та призначено покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі;

відповідно до ч. 1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено покарання у виді 5 (п 'яти) років позбавлення волі;

         Враховуючи, що вироком Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від "дата" Ц. призначено покарання за ч. 3 ст. 185 КК України у виді 4 років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України, звільнений від відбуття покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 роки, то в силу вимог ч. 4 ст. 70 КК України вищезазначені покарання ні складанню, ні поглинанню не підлягають.

за ч. 3 ст.358 КК України КК України призначено покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі;

         Згідно ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити Ц. покарання у виді позбавлення волі строком на 5років.

         На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від "дата" остаточно визначити покарання Ц. - 5 років 2 місяці позбавлення волі.

         Дана ситуація свідчить про те, що у практиці трапляються досить складні випадки, у яких судам важко приймати рішення. Аналізуючи наведені дані можна зробити висновок про те, що порядок вирішення цього питання потребує більш детальних роз'яснень Верховного Суду України. До того ж необхідно більш конкретизувати статті 70 та 71 КК України, причому звернути увагу законодавця на встановлення на законодавчому рівні порядку застосування даних статей кримінального закону. Ввести до кримінального закону норми, які визначатимуть поетапний порядок застосування судами норм про призначення покарань за сукупністю вироків та сукупністю злочинів щодо особи, особливо, коли дані норми застосовуються одночасно. В даному випадку вирішення проблеми неоднакового застосування норм кримінального закону щодо призначення покарання при застосуванні ст. 70, 71, 72 КК України має стати першочерговим завданням для судової гілки влади, адже від цього залежить не лише належне дотримання та захист прав та основоположних свобод людини і громадянина, але і здійснення принципу індивідуалізації покарання, а також і належне сприймання України як правової демократичної держави з боку міжнародної спільноти.

         6. Висновки

         Вивчення та узагальнення судової практики Барського районного суду Вінницької області з практики призначення покарань за сукупністю вироків та сукупністю злочинів засвідчило, що суди розглядають кримінальні справи і вирішують зазначені питання відповідно до вимог кримінального законодавства та положень теорії кримінального права.

         Розглядаючи кримінальні справи суд, як правило, з'ясовує спрямованість повторних дій суб'єктів на вчинення одного, двох або більше злочинів, строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, наявність судимості, а також наявність чи відсутність процесуальних перепон для притягнення осіб до кримінальної відповідальності.

         Немає єдності у вирішенні питання про правильну кваліфікацію повторних тотожних злочинів і серед науковців. Тому нагальною є потреба виробити єдиний підхід до вирішення зазначених кримінальних навчально-правових ситуацій.

         Крім того, проведення узагальнення засвідчило, що кримінальні справи, у яких призначається кримінальне покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків становлять значну частину від усіх розглянутих судами справ. Так, Барським районним судом Вінницької області у 2011 році всього розглянуто 174 кримінальні справи. З них кримінальних справ, у яких приймались вироки із застосування ст. 70 КК України — 31, ст. 71 КК України -16.

         Як свідчить практика, загалом суди дотримуються вимог кримінального закону щодо призначення покарання за сукупністю злочинів.

Таблиця співвідношення кількості розглянутих

Барським районним судом Вінницької області

кримінальних справ із застосуванням ст.ст. 70,71 КК України