Узагальнення практики застосування антикорупційного законодавства при розгляді справ про корупційні правопорушення

                                              План

1. Мета даного узагальнення.

2. Види сфер діяльності (органи державної влади, управління, органи місцевого самоврядування, юридичні особи публічного чи приватного права, середовище професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг), у яких вчиняються правопорушення. Суб’єктний склад правопорушників (обіймана посада, рівень інституції, в якій було скоєно правопорушення). Вид та характер (зміст) правопорушення.

3. Практика призначення покарання чи стягнення та їх відповідність характеру вчиненого діяння, даним про особу правопорушника та іншим юридичним обставинам.

4. Співвідношення та відмежування складу злочину, передбаченого ч.1, 2 ст. 368 КК України від адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172² КУпАП.

5. Залежність правильного застосування норм матеріального права від правильності встановлення та обгрунтування доказами фактичної сторони правопорушення.

6. Обґрунтованість порушення проваджень у справах про відповідальність за корупційні правопорушення, якість надісланих матеріалів, зокрема якість складених протоколів.

7. Аналіз стану додержання судами вимог ст.ст. 253, 279, 280, 283, 284 КУпАП.

8. Проблемні питання, що виникають в судах при розгляді кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення зазначеної вище категорії, шляхи їх вирішення.

1. При виконанні даного узагальнення аналізувалась практика розгляду Барським районним судом Вінницької області кримінальних справ, передбачених розділом XVII КК України «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної із наданням публічних послуг» та глави 13-А КУпАП «Адміністративні корупційні правопорушення», стаття 212-3 КУпАП), вчинені суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення (пункти 1-3 ч.1 ст.4 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», розглянутих судами в 2011-2012 роках. Мета узагальнення – вивчення практики використання норм законодавства щодо практичних аспектів застосування судами законодавства щодо відповідальності за окремі корупційні правопорушення та злочини у сфері службової та професійної діяльності, пов’язаної із наданням публічних послуг, виявлення та аналіз складних і спірних питань при розгляді даної категорії справ.

2. Узагальнення показало, що до відповідальності за корупційні правопорушення здебільшого притягалися керівники  структур нижчої ланки, як правило, не вище районної. Серед притягнутих до відповідальності — службовці органів місцевого самоврядування (сільський голова), особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків (начальник квартирно-експлуатаційної служби), посадові особи юридичної особи публічного права (завідувач речового складу військової частини), службові особи органів місцевого самоврядування (лікар-терапевт підліткового кабінету комунальної установи «Барський районний медичний центр первинної медико-санітарної допомоги», майстер Барського комбінату комунальних підприємств).

1) Так постановою Барського районного суду від "дата" було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення гр. В. (справа №3-1497/2011) та накладено адміністративне стягнення у розмірі 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суть даного адміністративного правопорушення: В., будучи військовослужбовцем ЗС України, являючись посадовою особою юридичної особи публічного права, перебуваючи на посаді "інформація", тобто будучи службовою особою, яка наділена адміністративно-господарськими обов’язками щодо розпорядження ввіреним державним майном військової частини, в порушення вимог ч.1 ст.6 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» щодо заборони використання своїх службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди для себе, шляхом обернення на свою користь ввіреного на зберігання речового майна "інформація", а саме дев’яти костюмів із штучної шкіри загальною вартістю 279 гривень, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 172-2 КпАП України.

2) Також в провадженні Барського районного суду знаходилась справа про притягнення до адміністративної відповідальності гр. К. за ст.172-5 КУпАП. Суть даного адміністративного правопорушення: К., перебуваючи на посаді "інформація", будучи наділеною повноваженнями видавати листки непрацездатності, "дата" року видала 6 студентам Барського автомобільно-дорожнього технікуму НТУУ довідки про тимчасову непрацездатність за "дата", хоча останні у вказаний день не були хворими та пропустили заняття без поважних причин. За довідки вони надали кошти в сумі "інформація", а також канцелярські товари. Отримані кошти в якості благодійної допомоги К. не оформила, в касу комунальної установи не здала, квитанції не видала, чим порушила п.1 ч.1 ст. ст.8 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», вчинивши адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 172-5 КУпАП.

3) У справі про адміністративне правопорушення №3-1476/2011 постановою Барського районного суду Вінницької області від "дата"  П., який працюючи на посаді "інформація" та будучи наділеним повноваженнями щодо організації роботи осіб, що відбувають адміністративні покарання у виді громадських робіт, на початку жовтня 2011 року прийняв від гр. К. пожертву в сумі "інформація" на придбання інвентаря, яку як благодійну допомогу в касі комбінату не оформив, таким чином вчинив правопорушення, передбачене ст. 172-5 КУпАП. На правопорушника було накладено стягнення у розмірі 125 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,  а також пожертву в сумі "інформація", одержану П., конфісковано в доход держави.

4) Постановою Барського районного суду Вінницької області від "дата" було притягнуто до адміністративної відповідальності А. за вчинення корупційного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172-4 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в доход держави в розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 гривень та конфісковано отриманий доход від підприємницької діяльності за період часу з 1 липня по 31 грудня 2011 року в сумі "інформація".

Суть правопорушення: А., перебуваючи на посаді "інформація" здійснював керівництво службою, будучи особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями і, відповідно до змісту ст.4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», є суб’єктом відповідальності за адміністративні корупційні правопорушення. Порушуючи вимоги Закону України «Про засади запобгання та протидії корупції», А. з моменту призначення на посаду "інформація", а саме: з "дата" не припинив діяльність як фізична особа-підприємець, і протягом часу з 1 липня 2011 року і по час складання адміністративного протоколу, тобто станом на травень 2012 року займався підприємницькою діяльністю.

5) Постановою Барського районного суду Вінницької області від "дата"  було притягнуто В. за вчинення корупційного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в доход держави в розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 гривень та конфісковано незаконно одержану матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 1045 гривень 08 коп. в доход держави.

Суть адміністративного правопорушення: "дата" В., працюючи на посаді "інформація", будучи відповідно до підпункту «в» п.1 ст.4 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення, незаконно, без рішення сесії Чемериської сільської ради перерахував на свій рахунок кошти в розмірі 1045 гривень 08 коп. як матеріальну допомогу на оздоровлення, тобто одержав неправомірну вигоду в розмірі, що не перевищує п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, внаслідок чого порушив ст.6 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 172-2 КУпАП.

3. Ефективність покарання визначається тим, наскільки воно є законним, обґрунтованим і справедливим. Вивчення матеріалів судової практики засвідчило, що суди, обираючи покарання винним в одержанні хабара, в основному додержувалися вимог кримінального закону. Зокрема, суди враховують усі обставини справи, дані про особу винного, матеріальний стан, обставини, які пом’якшують та обтяжують покарання. Вирішуючи питання про призначення покарання, суди загалом правильно розуміють вимоги закону щодо призначення його у кожному окремому випадку з урахуванням усіх обставин, що впливають на його вид і міру. Виконуючи зазначені вимоги, суди у переважній більшості випадків враховували тяжкість злочину, тобто характер діяння і спосіб його вчинення, мотиви, стадії та ін., а також обставини, що характеризували особу винного. Зокрема, більшість судів найчастіше враховували такі чинники, як розмір хабара, відсутність тяжких наслідків від вчиненого злочину, поведінка засудженого до його вчинення в побуті та за місцем роботи, вік, стан здоров’я, родинний стан, перебування на його утриманні неповнолітніх або осіб похилого віку, тяжкі захворювання членів сім’ї, відсутність судимостей, щире каяття, звільнення з роботи або посади тощо. Усі ці обставини та різне їх поєднання, на думку судів, істотно знижували ступінь небезпечності винної особи для суспільства, а тому давали судам підстави для звільнення засуджених від відбування покарання, але в умовах належного контрою за його поведінкою та виконанням покладених на нього судом обов’язків. Статистика свідчить, що суди в основному дотримувалися вимог закону про індивідуалізацію покарання, особливо звертаючи увагу на суб’єктивні складові злочинів, а саме: мотиви злочину, особу винного, а також обставини, які пом’якшували покарання. Пояснюється це тим, що засуджені за одержання хабарів у переважній більшості займали невисоке службове становище та одержували хабарі у порівняно невеликих сумах, з так званих ситуаційно життєвих, а не інших мотивів, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалися, позитивно характеризувалися, підвищеної небезпеки для оточуючих не становили, як правило були позбавлені своїх посад, їхніми діями не було завдано великої шкоди. Тому характерним для цих справ є досить часте застосування судами ст. 75 КК та ст. 69 КК. Санкцією ч. 1 ст. 368 КК, крім основного, передбачено й додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, яке є обов’язковим. Тільки у разі наявності підстав для застосування ст. 69 КК, тобто обрання покарання більш м’якого, ніж передбачено законом, суд вправі не призначати таке додаткове покарання. Додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю суди призначають у межах, встановлених санкцією частини статті, і лише в тих випадках, коли вчинення особою злочину було пов’язане з посадою засудженого або із заняттям ним певною діяльністю.             

Так у розглянутих вище прикладах адміністративних справ, а саме: у справі про притягнення до адміністративної відповідальності В. (№3-1497/2011), на даного громадянина було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто в межах санкції статті 172-2 КУпАП.

У справі про притягнення до адміністративної відповідальності К. (№3-1461/2011)  за ст.172-5 КУпАП, на правопорушницю було накладено адміністративне стягнення в розмірі 125 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а також конфісковано в доход держави кошти в сумі 105 гривень та канцтовари отримані К. як дарунок (пожертва).

У справі про адміністративне правопорушення №3-1476/2011 постановою Барського районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2011 року  П, який працюючи на посаді "інформація" та будучи наділеним повноваженнями щодо організації роботи осіб, що відбувають адміністративні покарання у виді громадських робіт, на початку жовтня 2011 року прийняв від гр. К. пожертву в сумі 270 грн. на придбання інвентаря, яку як благодійну допомогу в касі комбінату не оформив, таким чином вчинив правопорушення, передбачене ст.172-5 КУпАП. На правопорушника було накладено стягнення у розмірі 125 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,  а також пожертву в сумі 270 грн., одержану П., конфісковано в доход держави.

Звідси можна зробити висновок, що судді при призначенні покарання досліджують усі обставини справи. Так, ч.2 ст.25 КУпАП встановлено, що за одне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення. Крім того, в усіх випадках при розгляді справи та призначенні покарання судді враховують характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують та обтяжують відповідальність.

4. Слід зазначити, що наведені статті глави 13-А Кодексу України про адміністративні правопорушення  є бланкетними, оскільки в примітках до них мають місце посилання на норми Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Адміністративне корупційне правопорушення – це умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, передбаченою у ч.1 ст.4 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», за яке законом установлено адміністративну відповідальність.

Статтею 172-2 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за порушення обмежень щодо використання службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей з одержанням за це неправомірної вигоди у розмірі, що не перевищує п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або у зв’язку з прийняттям обіцянки (пропозиції) такої вигоди для себе чи інших осіб. Під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх  обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову без законних на те підстав.

Основне концептуальне положення, на якому варто акцентувати увагу – це те, що юридична відповідальність за корупційне правопорушення диференційована. У зв’язку з цим на практиці виникає проблема у відмежуванні складів злочинів від складів інших корупційних правопорушень.

Взагалі, велика кількість адмінправопорушень не граничать зі злочинами і ні в яком у разі в них не переростають. Проте в даному випадку ст.368 КК України та ст.172-2 КУпАП  злочини та правопорушення зазіхають на однакові за своїм характером об’єкти. Принципове розходження між злочином і адміністративним праовпорушенням полягає в різному ступені їхньої суспільної небезпеки. Цей ступінь визначається інтенсивністю зазіхання, що реально наступили чи потенційно небезпечними суспільними наслідками.

Правопорушення, передбачене статтею 172-2 КУпАП, не має чітких критеріїв розмежування зі складами злочинів, передбачених статтями 368 КК України. По суті всі вказані склади правопорушень мають одні і ті ж ознаки. Розрізнення між складом адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 172-2 КУпАП та злочину, передбаченого ст. 368 КК, фактично полягає тільки в розмірі неправомірної вигоди, яку отримує суб’єкт цих правопорушень. Але порушення особою встановлених законодавством обмежень щодо використання службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей з одержанням за це неправомірної вигоди у розмірі, що не перевищує п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або у зв'язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб (ч. 1 ст. 172-2 КУпАП) по суті є отриманням хабара (ч. 1 ст. 368 КК), оскільки ознаки цього правопорушення повністю вписуються в ознаки відповідного злочину і фактично є його різновидом. Ч.2 ст.172-2 передбачає одержання неправомірної вигоди у розмірі, що не перевищує 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Що також є проблемою для відмежування такого правопорушення від злочину. Відтак прийняття статті 172-2 КУпАП в її нинішньому вигляді фактично може привести до декриміналізації частини тих діянь, які у даний час вважаються одержанням хабара і кваліфікуються за ч. 1 ст. 368 КК.  Відсутність чітких ознак розмежування між собою даних правопорушень може  призвести до суттєвих ускладнень в кваліфікації цих діянь на практиці, помилок та порушень прав громадян. Тому яка з двох норм буде застосовуватися, вирішується у кожному конкретному випадку правозастосування залежно від того, як будуть встановлені і оцінені фактичні обставини справи, наявність якої з розмежувальних ознак буде констатована в кожному конкретному випадку.

         5. Важливим є етап встановлення фактичних обставин у справі. Його сутність полягає у провадженні дій, спрямованих на збирання доказів, які підтверджують або спростовують винуватість у вчиненні правопорушення.

Фактичні обставини вчиненого діяння можна поділити на дві групи: а) обставини, що мають безпосереднє значення для вирішення питання про наявність або відсутність складу правопорушення; б) обставини, що перебувають за рамками складу правопорушення, але мають значення для індивідуалізації відповідальності. Вони можуть бути встановлені різними способами: опитуванням осіб, що володіють інформацією, яка має значення для справи (правопорушники, потерпілі, свідки, експерти); проведенням експертизи; освідчуванням; вилученням, наприклад, документів; знаходженням речових доказів на місці вчинення правопорушення; огляду тощо. Всі встановлені обставини фіксуються у відповідних процесуальних документах. Такими документами є пояснення, висновки, акти, протоколи. На цьому завершується етап установлення фактичних обставин. Етап процесуального оформлення результатів розслідування починається з аналізу зафіксованих у перелічених документах всіх обставин у справі і завершується складанням протоколу про адміністративне правопорушення повноважною на те особою (ст. 255 КУпАП). Саме протокол є процесуальним документом, що фіксує закінчення розслідування. Протокол про адміністративне корупційне правопорушення не належить до документів відносно вільної форми, а встановлює обов'язковий перелік відомостей та атрибутів, які повинні в ньому міститися. Підставою для складання протоколу є достатні дані, які свідчать про наявність в діянні особи ознак корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією. Як свідчить практика, правоохоронними органами до протоколів не завжди додавались необхідні для правильного вирішення справи письмові, речові докази, та документи, які підтверджують вину особи, притягнутої до адміністративної відповідальності.

Крім вказаних матеріалів до протоколів у переважній більшості не долучались дані про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, а саме характеристика з місця роботи та проживання, довідка про сімейний стан та довідка про доходи, дані про наявність обтяжуючих та пом’якшуючих обставин.

Необхідність цих документів обумовлюється вимогами ст. 33 ч.2 КУпАП, згідно якої під час накладення стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують та обтяжують відповідальність.

Тому від встановлення та обґрунтування доказами фактичної сторони правопорушення залежить правильність, однаковість застосування норм матеріального права

6. Підставою для складання протоколу є достатні дані, які свідчать про наявність в діянні особи ознак корупційного ді­яння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією. Органи, які ведуть боротьбу з корупцією, зобов'я­зані передусім вживати заходів для виявлення корупційного правопору­шення, встановлення винуватої особи (осіб), з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи з метою встановлен­ня об'єктивної істини у справі. При цьому має бути забезпечено точне і правильне застосування норм матеріального і процесуального права, які регламентують процедуру розгляду і вирішення справи по суті.

Вивчення та аналіз судової практики розгляду справ зазначеної категорії проведені з метою усунення та недопущення в подальшому помилок при розгляді справ судом та здійснення ними відповідного реагування на порушення, що допускаються іншими органами. Зокрема, слід звернути увагу на те, що часто органи, уповноважені на складання протоколів, складають протоколи низької якості, із значними недоліками. Це змушує суди відповідно реагувати на них, повертаючи адмінматеріали на доопрацювання. Така ситуація може затягувати розгляд адміністративних справ. Аналіз судової практики засвідчив, що складені протоколи у багатьох випадках не відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством. Особливо це стосується нехтування вимогами ст. 256 КУАП при оформленні адміністра­тивних протоколів. Це, звичайно, є значною проблемою, оскільки протокол про адміністративне правопорушення є основною доказовою базою, яка несе в собі фіксування вчиненого адміністративного правопорушення.

Тому діяльність органів публічної адміністрації, які уповноважені складати протоколи про адміністративні правопорушення має не лише контролюватися з боку вищестоящих органів. Працівників таких органів необхідно відповідним чином навчати, проводити семінарські заняття, систематичні курси підвищення кваліфікації, загалом підвищувати рівень правової культури таких працівників. Таким чином можна забезпечити як невідворотність та індивідуалізацію юридичної відповідальності, так і захист прав, свобод та законних інтересів громадян нашої держави.

7. Так встановлено термін розгляду таких справ – 15 днів з моменту надходження справи до суду. Строк розгляду адміністративних справ про корупційні діяння призупиняється судом у випадках, коли особа, на яку складено протокол про корупційні діяння, умисно ухиляється від явки до суду чи з поважних причин не може туди з’явитися (захворювання, від’їзд у відрядження чи на лікування, перебування у відпустці тощо). Тобто саме по собі ухилення особи від явки до суду, або неможливість з’явитися до суду не призупиняє 6-ти місячний строк накладення адміністративного стягнення. Тому, у разі наявності відповідних обставин, суддя повинен виносити постанову про призупинення строку (провадження по справі).

    Розгляд справи про корупційне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який роз­глядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, полі­тичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обста­вин (ст. 248 КУпАП).    Чинне законодавство пред'являє певні вимоги до змісту про­токолу про адміністративне, у т.ч. корупційне правопорушення. Закон «Про засади запобігання і протидії корупції» надає право на складен­ня протоколу про вчинення корупційного діяння або іншого правопору­шення, пов'язаного з корупцією, лише органам прокуратури, спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, підрозділам внутрішньої безпеки митних органів, якщо інше не передбачено законом.

Що стосується нормативного акта, який передбачає відповідаль­ність за конкретне правопорушення і інформація про який має відо­бражатися у протоколі, то у даному випадку йдеться про Закон «Про засади запобігання і протидії корупції». У протоколі має точно зазначатися формула кваліфікації корупційного правопорушення з посиланням на пункт, ча­стину (за їх наявності) відповідної статті цього Закону.

    Аналіз практики засвідчує, що посадові особи, які складають прото­коли про вчинення корупційних правопорушень, не завжди точно вка­зують формулу кваліфікації таких правопорушень. У певних випадках це істотно впливає на розуміння того, вчинення якого саме правопорушення інкримінується винуватій особі.

Взагалі, вирішуючи питання про притягнення особи за вчинення корупційного адміністративного правопорушення, судді завжди враховують особу правопорушника, а саме: такі чинники, як відсутність тяжких наслідків від вчиненого діяння, поведінка особи до його вчинення в побуті та за місцем роботи, вік, стан здоров’я, родинний стан, перебування на утриманні неповнолітніх або осіб похилого віку, тяжкі захворювання членів сім’ї, відсутність судимостей, щире каяття, звільнення з роботи або посади тощо.

Так, при призначення адміністративного стягнення В. суддя розглянула та дослідила усі матеріали та обставини справи, врахувавши, що правопорушник В. в судовому засіданні вину визнав повністю, щиро кається у скоєному, вперше притягується до адміністративної відповідальності, позитивно характеризується за місцем попередньої роботи, відшкодував збитки. Погоджуючись з рішенням, В. сплатив штраф в сумі 850 гривень, що підтверджується квитанцією, яку долучено до справи.

При призначення адміністративного стягнення К. суддя, дослідивши всі обставини справи, заслухавши думку помічника прокурора, захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, врахувавши те, К. вину свою у вчиненому правопорушенні визнала в повному обсязі, щиро кається, на її утриманні перебувають діти-інваліди, на правопорушницю в межах санкції ст. 172-5 КУпАП судом накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі 120 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також конфісковано в дохід держави незаконно отримані кошти та канцелярські товари, які К. отримала як дарунок (пожертва).

8. Застосування судом адміністративних стягнень за корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією, має свої особливості.  По-перше, суди призначають стягнення в межах санкцій,  передбачених ст. 172-2 – 172-9 КУпАП;  по-друге, при призначенні адміністративних стягнень, суди керуються правилами накладення адміністративних стягнень, визначеними ви-ключно КУпАП. Крім того, постанова суду про накладення  адміністративного стягнення за адміністративне корупційне правопорушення у триденний строк з дня набрання нею законної сили направляється відповідному органу державної влади, органу місцевого самоврядування, керівникові підприємства, установи чи організації, державному чи виборному органу, власнику юридичної особи або уповноваженому ним органу для вирішення питання про притягнення особи до дисциплінарної відпо-відальності, усунення її згідно із законодавством від виконання функцій держави, а також усунення причин та умов, що сприяли вчиненню цього правопорушення.

Судам необхідно окремо звертати увагу на з’ясування питань: чи було наявне правопорушення, за яке  особа притягається до відповідальності; чи  містить діяння склад корупційного правопорушення, передбаченого законом; чи особа є винною в його вчиненні; чи належить вона до суб’єктів даного правопорушення; чи не містить правопорушення ознак злочину; чи немає інших обставин, що виключають провадження у справі. Корупційні порушення характеризуються наявністю умисної форми вини, і суди при розгляді справ повинні встановити її наявність. На практиці значна частина постанов скасовується у зв’язку з недоведеністю вини, а провадження у справі закривається за відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення.

Важливою гарантією законності й обґрунтованості застосування адміністративних стягнень у справах про адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією, є наявність стадії перегляду постанов. Під переглядом розуміють розгляд справ, на які покладено контроль за законністю постанов у справах про корупційні правопорушення. Стадія перегляду є факультативною, необов’язковою і наявна лише за ініціативи уповноважених суб’єктів. Вона може закінчитися прийняттям одного з таких рішень: про відміну, про зміну або залишення в силі прийнятої постанови. Перегляд слід відрізняти від повторного розгляду справи, який провадиться у тих випадках, коли прийняту раніше постанову скасовано та направлено на новий розгляд. У першому випадку діє постанова у справі, законність та обґрунтованість якої перевіряється. У другому  –  стару постанову скасовано й у справі необхідно прийняти нову постанову.

До особливостей провадження у справах про корупційні правопорушення належить чітка регламентація строків провадження, обов’язкова участь у справі прокурора та самого правопорушника, а також можливість призупинення строків провадження судового розгляду справи.

Судді суду у всіх випадках реагують на неналежно складені протоколи про адміністративні правопорушення. Не було жодного випадку, коли б до відповідальності притягувалися особи,  які  не є суб’єктами корупційних правопорушень або вчинили діяння, що не належать до останніх. Судді  призначають   особам,  які вчинили  корупційні правопорушення стягнення,  які передбачені Законом. Випадків необґрунтованого звільнення винних від адміністративної  відповідальності,  порушення  строків  розгляду справ протягом аналізуємого періоду не зафіксовано.

У 2011 році в провадженні Барського районного суду Вінницької області перебувало 1722 справ про адміністративні правопорушення, з них – про корупційні правопорушення 6.

Станом на 25 жовтня 2012 року в провадженні Барського районного суду Вінницької області перебувало 1120 справ про адміністративні правопорушення, з них – про корупційні правопорушення 2.

За період 2011-2012 рр. кримінальних справ по притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних за вчинення злочинів, передбачених розділом XVII КК України «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг», не було .

В.О.ГОЛОВИ БАРСЬКОГО

РАЙОННОГО СУДУ

ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ                                                         В.В.ЄРМІЧОВА

Вик. Грабчак І.О.