Узагальнення Барського районного суду Вінницької області щодо практики застосування судами законодавства, що регулює захист прав споживачів, у справах про визнання кредитних договорів недійсними.

 Узагальнення Барського районного суду Вінницької області  щодо практики застосування судами законодавства, що регулює захист прав споживачів, у справах про визнання кредитних договорів недійсними.

    Щороку в Україні та у світі 15 березня відзначається Всесвітній день захисту прав споживачів. Саме цього дня 1961 року Президент США Джон Кеннеді у виступі в Конгресі сформулював чотири головні права споживача: право на безпеку; право на якість товарів і послуг; право на достовірну інформацію про них; та право захищати свої споживацькі претензії в суді. У 1983 році 15 березня було закріплене у міжнародному календарі святкових дат як Всесвітній день захисту прав споживачів.
1973 року XXV сесія Консультативної Асамблеї Ради Європи затвердила «Хартію захисту споживачів», а у 1985 Генеральна Асамблея ООН затвердила «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів». 
В Україні інтереси громадян регулюються законом «Про захист прав споживачів», який 01 грудня 2005 року було викладено в новій редакції. На відміну від попередньої редакції, вказаний закон значно розширив захист прав споживачів у сфері кредитних правовідносин Банків та позичальників – фізичних осіб. Фінансова криза та відсутність необхідності сплачувати державне мито призвели до широкого практичного використання новел Закону України «Про захист прав споживачів» та до появи протягом останніх років значної кількості судової практики саме щодо захисту прав споживачів в сфері кредитування.

Відносини між потенційним отримувачем кредиту й кредитодавцем з питань надання інформації про умови кредиту та його сукупну вартість регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» й Постановою Правління Національного Банку України «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10.05.2007 N 168.

Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Не вважається пропонуванням споживчого кредиту застереження про можливість надання його під час придбання продукції.

Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту;

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Зазвичай банки ігнорують дану вимогу, що є однією з підстав визнання договору недійсним, адже згідно з ч. 2 п. 2. ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Так, через неоднакову судову практику при вирішенні спорів про фінансові послуги Конституційний Суд України у Рішенні від 10 листопада 2011 р. у справі N 15-рп/2011 роз'яснив, що положення пунктів 22, 23 ст.1, ст. 11 Закону N 1023-XII ЗУ «Про захист прав споживачів» треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
              Також судовій практиці в сфері прав споживачів, зокрема, і споживачів фінансово-кредитних послуг присвячено лист Верховного суду України від 01.02.2013 року "Судова практика з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів (2009 - 2012 рр.)»
В підпункті 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 30.03.2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", прямо зазначено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Незважаючи на зазначене вище, практика розгляду судових спорів в сфері захисту прав споживачів в сфері кредитування досі не є абсолютно однозначною. Предметом більшості таких спорів є визнання недійсними кредитних угод чи їх окремих положень з підстав порушення прав споживачів кредитно-фінансових послуг.

Так, згідно статей 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів» (надалі за текстом – «Закон») споживач має можливість звертатися до суду з позовами, зокрема:

1) про визнання недійсними умов кредитних договорів з підстав наявності в договорі несправедливих умов.
Згідно статті 18 Закону продавцям (виконавцям, виробникам), заборонено включати до договорів зі споживачем умови, що є несправедливими. Такими є умови, які всупереч принципу добросовісності призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу. Згідно переліку, наведеного в ч. 3 ст. 18 Закону, до несправедливих можна віднести умови договору, в яких зазначено: 
– вимоги щодо оплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50 % вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором; 
– надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачу таке право не надається; 
– надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти за оплату ненаданої продукції в разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); 
– установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору, тощо. 
       Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону цей перелік не є вичерпним.
Частиною 5 ст. 11 Закону визначено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, а згідно ч. 5,6 ст. 18 Закону несправедливе положення договору може бути змінене або визнане недійсним, або договір, що містить таке положення, може бути визнано недійсним у цілому.
Вбачається, що питання визнання недійсним кредитних угод з вказаної підстави – несправедливість умов – є досить дискусійним та суперечливим. 
Так, в Ухвалі № 6-46358св11 від 25.01.2012 ВССУ погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що умова кредитного договору про оплату позичальником коштів за обслуговування кредиту, розрахованих за певною формулою зі змінними величинами, є несправедливою і не відповідає вимогам статті 11 Закону «Про захист прав споживачів». У той же час в Ухвалі № 6-29976св11 від 29.02.2012р. ВССУ дійшов висновку, що наявність у договорі умови про можливість розрахунку суми плати за обслуговування кредиту по формулі зі змінною величиною не є підставою для визнання умов кредитного  договору недійсною.

У постанові «Про визнання частково недійсним кредитного договору й стягнення безпідставно отриманих коштів» від 12.09.2012 Верховний суд України частково розібрався з неоднозначністю судових думок щодо визнання частини кредитного договору недійсним через несправедливість його умов, зокрема щодо оплати позичальником коштів за обслуговування кредиту.
         Недійсність правочинів, вчинених з використанням нечесної підприємницької практики, прямо передбачена ч. 6 ст. 19 Закону. Як вбачається з ст. 19 Закону та листа Верховного суду України від 01.02.2013 року «судова практика з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів (2009 – 2012 р.р.), поняття "нечесна підприємницька практика" означає будь-яку підприємницьку діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим чи іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції. В Законі наведено перелік операцій, що вводять в оману споживача, та операцій, що є агресивними. Так, під агресивною підприємницькою практикою розуміють дії, що містять елементи примусу, докучання або неналежного впливу, що можуть вплинути на свободу вибору чи поведінку споживача під час придбання продукції.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 19, ч. 2 ст. 19 Закону нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика може бути такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Судовими інстанціями до нечесної підприємницької практики однозначно віднесено введення в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми (ухвала ВССУ від 27.02.2013 року). Здебільшого така діяльність є притаманною кредитним спілкам, а не банкам.
       Крім того, Закон «Про захист прав споживачів» надає позичальникам можливість звертатися до суду з позовами про визнання недійсними умов кредитних договорів з підстав неподання банком достовірної інформації щодо  умов  кредитування.

Так, частиною 2 ст. 11 Закону «Про захист прав споживачів» та п. 2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Національного банку України № 168 від 10.05.2007 р. (надалі за текстом – «Правила»), передбачено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмові  форм  про: 

1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 
2) кредитні умови, зокрема: д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); 
         Відповідно, позивачі часто посилаються на неповідомлення вищевказаної інформації або на повідомлення інформації, що не відповідає дійсності, насамперед інформації щодо загальної вартості кредиту, реальної відсоткової ставки, в зв’язку з чим просять суд визнати недійсним договір кредиту як такий, що укладений в результаті введення в оману позичальника. 

Кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту.

Персональні дані, одержані від споживача або іншої особи у зв'язку з укладенням та виконанням договору про надання споживчого кредиту, можуть використовуватися виключно для оцінки фінансового стану споживача та його спроможності виконати зобов'язання за таким договором.

Фінансові установи несуть відповідальність за порушення прав споживачів у сфері захисту персональних даних згідно із законом.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні ЗУ «Про захист прав споживачів». Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються:

1) сума кредиту;

2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту;

3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту;

4) право дострокового повернення кредиту;

5) річна відсоткова ставка за кредитом;

6) умови дострокового розірвання договору;

      7) інші умови, визначені законодавством.

Забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем тексту детального розпису сукупної вартості споживчого кредиту, зазначеного у договорі про надання споживчого кредиту або у додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його кеглем, меншим за кегль шрифту основного тексту, злиття кольору шрифту з кольором фону.

До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення ЗУ «Про захист прав споживачів» про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими:

1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом;

2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача;

3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки;

4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини.

З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором.

Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі.

Споживач не зобов'язаний сплачувати будь-які інші збори у зв'язку з відкликанням згоди.

Кредитодавець зобов'язаний повернути споживачеві кошти, сплачені ним згідно з договором про надання споживчого кредиту, але не пізніше, ніж протягом семи днів. За кожний день затримки повернення споживачу коштів, сплачених ним згідно з договором про надання споживчого кредиту понад установлений строк (сім днів), споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка суми, належної до повернення кредитодавцем.

Право відкликання згоди не застосовується щодо:

1) споживчих кредитів, забезпечених іпотекою;

2) споживчих кредитів на придбання житла;

3) споживчих кредитів, наданих на купівлю послуги, виконання якої відбулося до закінчення строку відкликання згоди.

Споживач має право достроково повернути споживчий кредит, у тому числі шляхом збільшення суми періодичних виплат.

Якщо споживач скористався правом повернення споживчого кредиту шляхом збільшення суми періодичних виплат, встановлених в абзаці першому цієї частини, кредитодавець зобов'язаний здійснити відповідне коригування кредитних зобов'язань споживача у бік їх зменшення.

Споживач у разі дострокового повернення споживчого кредиту сплачує відсотки за користування кредитом та вартість всіх послуг, пов'язаних з обслуговуванням та погашенням кредиту, за період фактичного користування кредитом.

Кредитодавцю забороняється відмовляти споживачу в прийнятті платежу у разі дострокового повернення споживчого кредиту.

Кредитодавцю забороняється встановлювати споживачу будь-яку додаткову плату, пов'язану з достроковим поверненням споживчого кредиту. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає сплату споживачем будь-якої додаткової плати у разі дострокового повернення споживчого кредиту, є нікчемною.

У разі реалізації споживачем своїх прав, передбачених статтями 8 і 10  ЗУ «Про захист прав споживачів», ці права діють і стосовно кредитодавця, що надав йому споживчий кредит для придбання продукції. Кредитодавець у такому випадку зобов'язаний повернути споживачеві суму вже здійснених ним виплат при розірванні договору купівлі-продажу (виконання роботи, надання послуги) або здійснити відповідне коригування кредитних зобов'язань споживача.

Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі:

1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або

2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або

3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або

4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення.

При цьому кредитодавцю забороняється:

1) надавати неправдиву інформацію про наслідки несплати споживчого кредиту;

2) вилучати продукцію у споживача без його згоди або без одержання відповідного судового рішення;

3) зазначати на конвертах з поштовими повідомленнями інформацію про те, що вони стосуються несплати боргу або споживчого кредиту;

4) вимагати стягнення будь-яких сум, не зазначених у договорі про надання споживчого кредиту;

5) звертатися без згоди споживача за інформацією про його фінансовий стан до третіх осіб, які пов'язані зі споживачем родинними, особистими, діловими, професійними або іншими стосунками у соціальному бутті споживача;

6) вчиняти дії, що вважаються нечесною підприємницькою практикою;

7) вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію заборгованості за договором про надання споживчого кредиту.

Реструктуризація, зокрема, здійснюється шляхом:

1) надання позичальникам відстрочки сплати суми основного боргу за договорами про надання споживчого кредиту на строк не більше трьох років;

2) продовження строку договору про надання споживчого кредиту з урахуванням обмежень, що діють у банках, та обставин щодо фінансового стану позичальника;

3) зміни механізму нарахування відсотків таким чином, щоб частина щомісячних платежів з обслуговування кредитів не перевищувала 35 відсотків сукупного місячного доходу сім'ї;

4) поділу існуючого кредитного зобов'язання в іноземній валюті за договором про надання споживчого кредиту на:

зобов'язання, забезпечене іпотекою, у розмірі залишку кредиту на момент реструктуризації, вираженого в гривнях за курсом, що діяв на момент отримання кредиту;

зобов'язання, не забезпечене іпотекою, у розмірі різниці залишку кредиту в гривнях за курсом на момент реструктуризації та залишку кредиту в гривнях за курсом, що діяв на момент отримання кредиту, яке повністю виконується в кінці строку договору про надання споживчого кредиту.

Банк має право за реструктуризованими згідно із цією частиною договорами звільнити позичальників від сплати будь-яких штрафних санкцій за несвоєчасне виконання умов кредитних договорів, що виникли до дати такої реструктуризації.

У разі якщо позичальник у повному обсязі та своєчасно виконає реструктуризовані зобов'язання за кредитним договором протягом трьох років з дня реструктуризації боргу, комерційний банк має право на щорічне зменшення на 0,5 відсотка суми основного непогашеного боргу протягом наступних п'яти років з віднесенням зазначеної суми до складу витрат банку.

Кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача про передачу третій стороні своїх прав за договором про надання споживчого кредиту.

За 2015 рік в провадженні Барського районного суду не перебували справи щодо визнання кредитного договору недійсним, що регулюється законодавством про  захист прав споживачів.

Голова Барського районного

суду Вінницької області                                                      Переверзєв С.В.