ПЛАН
1. Законодавче врегулювання спорів про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні та проблемні питання правозастосовного характеру.
2. Підсудність та юрисдикція розгляду вказаних позовів.
3. Визначення суб’єктного складу.
4. Особливості розгляду справ вказаної категорії та ухвалення судового рішення.
5. Спірні питання, що потребують роз’яснення.
1. Законодавче врегулювання спорів про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненніта проблемні питання правозастосовного характеру.
Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).
«Кожен зобов’язаний неухильно додержуватись Конституції України таЗаконів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей», – так задекларовано у ст. 68 Конституції України. Це стосується інотаріусів, які ще допочатку своєї діяльності, складаючи присягу, зобов’язуються виконувати свої обов’язки чесно і сумлінно, згідно з законом.
Правовою основою діяльності нотаріату відповідно до ст. 2 Закону України «Про нотаріат» (далі – Закон) є Конституція України, власне Закон та інші законодавчі акти України. А Закон у ст. 7 конкретизує, що нотаріус керуєтьсязаконами України, постановами Верховної Ради України, указами ірозпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнямиКабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, – законодавством Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних,Київської та Севастопольської міськихдержавних адміністрацій. Зокрема, окрім згаданого Закону, нотаріуси маютьдотримуватися наказу Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595 Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Відповідно втратила свою чинність Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що діяла з 2004 року. А також норм міжнародного права та укладених Україною міждержавних угод.Кожна нотаріальна дія та нотаріальний акт як підтвердження їївчинення мають підпорядковуватися правовим приписам, тобто вимогамзаконності.
Передумовою законності нотаріальних актів є те, що нотаріус перед вчиненням нотаріальних дій має перевірити відповідність їх закону і згідно зі статтями 5, 49 Закону зобов’язаний відмовити у вчиненні нотаріальної дії, якщо вона суперечить законодавству України або міжнародним договорам. Гарантієюточного,неухильного дотримання нотаріусомнорм законодавства при видачінотаріального акта слугує можливість йогооскарження до суду, передбачена Законом у ст. 50. До того ж, частина третя ст. 51 Закону зобов’язує нотаріуса у разі виявлення допущеної нимпомилкипри вчиненні нотаріальної дії повідомити про це осіб, стосовно яких вчиненонотаріальну дію, для вжиття заходів щодо її скасування. Крім того, статтями 21, 27 Закону встановлено відповідальність нотаріуса за заподіяну особі шкодувнаслідокйого незаконних або недбалих дій. При відмовівчинити нотаріальну дію нотаріус також має у постанові обов’язково зазначитипідстави такої відмови та послатися на норми як матеріального, так іпроцесуального права. Наприклад, нотаріус відмовляє у посвідченні шлюбногодоговору, оскільки сторони включили до нього пункт продаруваннянерухомого майна, що суперечить частині п’ятій ст. 93 СК України, та, незважаючи на роз’яснення нотаріуса, вони наполягають на його посвідченні. При цьому нотаріус у постанові про відмову посвідчити даний договір маєзробити посилання на частину п’яту ст. 93 СК України та п. 1 частини першоїст. 49 Закону, у якій йдеться про підстави відмови у вчиненні нотаріальної дії. Може статися, що нотаріус відмовлятиме особі у вчиненні нотаріальноїдії з підстав, передбачених лише нормами процесуального права, наприклад пп. 2, 3, 7 ч. 1 ст. 49 Закону. Так, п. 2 ч. 1 ст. 49 передбачено, що нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, колизаявником не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні длявчинення нотаріальної дії. Але у п. 9 ч. 1 ст. 49 Закону має місцеположення про те, що нотаріус може відмовити у вчиненні нотаріальної дії і вінших випадках, передбачених Законом. Тобто, крім достатності доказів(документів), слід говорити і про відповідність їх вимогам закону щодо формита змісту, зокрема про це йдеться у ст. 47 Закону. Але обов’язково такідокументи мають відповідати вимогам єдиної нотаріальної процесуальноїформи, тобтобути безспірними та офіційними документами. У зв’язку із цим доцільно доповнити частину четверту ст. 49 ЗаконуУкраїни «Про нотаріат» та викласти її у такій редакції: «…викласти причинивідмови у письмовій формі,зробивши при цьому посилання на нормиматеріального, процесуального права, які порушуватимуться вчиненням даноїнотаріальної дії». Щодо тієї частини даної норми, яка стосується оскарження, то її слід викласти з нового абзацу в такій редакції: «Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальну дію, зобов’язані роз’яснити суть постанови провідмову у вчиненні нотаріальної дії та процесуальний порядок її оскарження».
Положення тієї частини даної норми, де йдеться про те, що постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії виноситься протягом трьох днів, має передувати абзацу щодо роз’яснення її суті та порядку оскарження. Крім того, слід уточнити положення щодо строку винесення такої постанови: «…Ухвалавиноситься протягом трьох днів з дня відмови особі вчинити таку нотаріальнудію». Щодо строку оскарження даної постанови до суду, то у статтях 49, 50 Закону про нього нічого не сказано. Відповідно до ст. ст. 107, 109, 118 Цивільного процесуального кодексу України заява про відмову у вчиненнінотаріальної дії розглядається за правилами позовного провадження. Позовпред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції замісцезнаходженням приватного нотаріуса (державної нотаріальної контори). Строк оскарження постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії встановлюється у три роки відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України.
Положення частини першої ст. 50 Закону і визначають ті правові аспекти, які змушують громадян та юридичних осіб звертатися до суду, а саме: відмова у вчиненні нотаріальної дії, неправильно вчинена нотаріальна дія, нотаріальний акт. Ці положення безпосередньо пов’язані із законністю та обґрунтованістюнотаріальної діяльності, яка регламентована не тільки в нормах Закону, а й вінших нормативних актах. Однак, наприклад,відмова у наданні довідки (відомостей) державному виконавцю про вчинювану нотаріальну діюне підпадає під таку підставу оскарження, як «нотаріальна дія або відмова у їївчиненні», згідно з термінологією та сутністю поняття «нотаріальна дія», вживаною у ст. 34 Закону.
Діяльність нотаріуса охоплюється такою підставою оскарження як «нотаріальний акт». Нотаріус, відмовляючи державному виконавцеві у розкритті нотаріальної таємниці, на його вимогу зобов’язаний винести про це постанову, виходячи із переліку нотаріальних дій, передбачених ст. 34 Закону, тобто у одному із пунктів постанови мають зазначити відомості, про вчинення якої нотаріальної дії просила особа, яка звернулась до нотаріуса (короткий зміст прохання).
Щодо інших дій нотаріуса, пов’язаних із його процесуальною діяльністю, наприклад розкриття нотаріальної таємниці, то вони фактично не охоплюються змістом тих дій, про які йдеться у ст. 34 Закону, які законодавець називає «нотаріальними діями». Тому потрібно розрізняти поняття «нотаріальне провадження» і «нотаріальна дія», під якою слід розуміти окрему дію нотаріуса або іншої повноважної особи, яка визначається окремим змістом і є складовою частиною провадження або процесу оформлення провадження. У зв’язку з цим відмову нотаріуса в розкритті нотаріальної таємниці на запит державного виконавця чи інших осіб слід вважати не нотаріальним провадженням, передбаченим ст. 34 Закону, а окремою дією нотаріуса. Тому в разі відмови нотаріуса видатидовідку державному виконавцеві чи іншим особам про вчинювану нотаріальнудію має виноситися постанова, яка може оскаржуватися також до суду, але цяпостанова не буде безпосередньо стосуватися нотаріального провадження, прояке йдеться у ст. 34 Закону. Буквізакону повинна відповідати кожна дія нотаріуса, від звернення заінтересованоїособи аж до видачі нотаріального акта.
Наведені положення стосуються тих правових ситуацій, які чіткорегламентовані законодавством і діяльність нотаріуса підпорядкована чітковстановленим матеріальним і процесуальним нормам. Коли ж особи вимагаютьвід нотаріуса вчинення правочинів за аналогією закону або праву, то діяльністьнотаріуса виходить за межі закону. Тому нотаріус має обґрунтувати можливістьвиходу за межі закону не тільки волевиявленням осіб, які звернулися до ньогоза вчиненням нотаріальної дії, а й відсутністю суперечності вчинюваноїнотаріальної дії вимогам законодавства. Тому вимога щодо обґрунтованості нотаріальних дій та актів має існувати як самостійна, а також вона маєконкретизувати права та обов’язки нотаріусів у разі, коли останні зобов’язанідіяти за аналогією із законом або правом.
На відміну від Закону, у Цивільному процесуальному кодексі України законності і обґрунтованості рішення суду присвячена ст. 213, відповідно до частини другої якої законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом, а частина третя визначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Використовуючи дану практику, доцільно було б доповнити Закон України «Про нотаріат» статтею «Законність іобґрунтованість нотаріальних актів» із таким змістом:
1. Нотаріальний акт має бути законним і обґрунтованим.
2. Законним є нотаріальний акт, який відповідає нормам як матеріального, так і процесуального права.
3. Обґрунтованим є нотаріальний акт, посвідчений на основі всебічно, повно, об’єктивно і безпосередньо з’ясованих дійсних обставин вчинюваногонотаріального провадження, підтверджених відповідними документами, які заформою та змістом відповідають вимогам закону. Постає питання: нотаріальний акт має виноситися, постановлюватися, вчинятися, посвідчуватися чи видаватися? Це питання залежатиме від конкретнихситуацій, дематиме місце нотаріальний акт, наприклад, якщо посвідчуватиметься договір, якщо видаватиметься на руки сторонам примірник, дублікат договору – товидання нотаріального акта, вчинення виконавчого напису на документі –
вчинення нотаріального акта, щодо постанови про відмову у вчиненнінотаріального провадження, то доцільно говорити про постановлення, але щобуникнути тавтології, краще казати, що постанова виноситься.
В проекті Нотаріального процесуального кодексу Українивисловлено думку про необхідністьзакріплення у даному акті норми, яка б регламентувала законність та
обґрунтованість нотаріальних актів, але у відмінний спосіб. Ця пропозиція єслушною та заслуговує на увагу для тих випадків, коли нотаріус має діяти унерегламентованому законодавством просторі, тобто за аналогією із закономабо правом. У той же час, вимоги до нотаріусів у цьому випадку мають бутиконкретними: обґрунтування необхідності виходу за межі, встановлені законом; відсутність суперечності дій нотаріуса вимогам законодавства та правам осіб, які не беруть участь в нотаріальному процесі.
Стаття 34 Закону містить вичерпний перелік нотаріальних дій, що вчиняють нотаріуси
1) посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності тощо);
2) вживають заходів щодо охорони спадкового майна;
3) видають свідоцтва про право на спадщину;
4) видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя;
5) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів);
6) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися;
7) провадять опис майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме;
8) видають дублікати нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса;
9) накладають заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), що підлягає державній реєстрації;
10) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них;
11) засвідчують справжність підпису на документах;
12) засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу;
13) посвідчують факт, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту;
14) посвідчують факт, що фізична особа є живою;
15) посвідчують факт перебування фізичної особи в певному місці;
16) посвідчують час пред'явлення документів;
17) передають заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам;
18) приймають у депозит грошові суми та цінні папери;
19) вчиняють виконавчі написи;
20) вчиняють протести векселів;
21) вчиняють морські протести;
22) приймають на зберігання документи.
На нотаріусів може бути покладено вчинення інших нотаріальних дій згідно іззаконом.
Запис у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій є доказом вчинення нотаріальної дії і є моментом вчинення нотаріальної дії. Виконавчий напис нотаріуса набирає чинності з дати його реєстрації в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, про що зазначається у тексті самого виконавчого напису.
Глава 13 Закону містить вичерпнийперелік випадків, що стають передумовою для відмови в учиненні нотаріальної дії:
1)вчинення такої дії суперечить законодавству України;
2)не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії;
3)дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом;
4)є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства;
5)з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень;
6)правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у її статуті чи положенні, або виходить за межі її діяльності;
7)особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення;
8)особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов'язані з її вчиненням;
9)в інших випадках, передбачених Законом.
2. Підсудність та юрисдикція розгляду вказаних позовів.
01 січня 2005 набрав чинності Цивільний процесуальний кодекс України (від 18.03.2004 року). Відповідно до п.8 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦПК України але скарги, заяви щодо нотаріальних дій чи відмови у їх вчиненні подані відповідно до глави 39 Цивільно-процесуального кодексу України 1963 року, розглядаються за правилами позовного провадження, встановленими цим кодексом. В зв’язку з цим наступили кардинальні зміни в інституті оскарження нотаріальних дій, що мало місце в діючому законодавстві. На зміну розгляду вказаної категорії справ в порядку окремого провадження з обов’язковою участю прокурора законодавець закріпив норми порядку розгляду вказаних справ саме в порядку позовного провадження за правилами цивільного судочинства.
Виходячи зі змісту частини 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин в порядку позовного провадження.
Відповідно до ст. ст. 107, 109, 118 ЦПК України заява про відмову у вчиненнінотаріальної дії розглядається за правилами позовного провадження. Позовпред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції замісцезнаходженням приватного нотаріуса (державної нотаріальної контори). Строк оскарження постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії встановлюється у три роки відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України.
Виходячи із способів захисту та порушених прав чи інтересів, особа звертається з відповідною позовною заявою.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. І в даному випадку як уже зазначалося, статтею 50 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду; право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» спір про право, оснований на вчиненій нотаріальній дії, розглядається судом у порядку позовного провадження. Спір про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса, розглядається судом за позовом боржника до стягувача. Ст. 110 ЦПК України вказує: «Позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред'являтися також за місцем його виконання».
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом та іншими актами законодавства України. Порядок вчинення нотаріальних дій консульськими установами встановлюється Законом, Консульським статутом України та іншими актами законодавства України. Відповідно й оскарження документів вчинених вказаними особами регулюється на загальних засадах оскарження.
Отже Законом про нотаріат визначено чітко юрисдикцію розгляду позовів даної категорії – це компетенція судів загальної юрисдикції. Не адміністративних, і не господарських, про що йдеться нижче.
Законом визначено й підсудність справ по вказаній категорії. Однак відсутність єдиного підходу до розгляду судами загальної юрисдикції справ пов’язаних з нотаріальною діяльністю та вимагає найпильнішої уваги фахівців, адже у такому разі можливість захисту прав та інтересів особи у кожному випадку звернення до суду перебуватиме в залежності від практики, що склалася у конкретному суді, або навіть від власного погляду судді, у провадженні якого перебуватиме справа.
Спірним є питання про те, що стосується виключно відмови у вчиненні нотаріальної - дії, делегованої державою як управлінської функції ( посвідчення правочинів, реєстрація правочинів і т.д. і не повинен позов вирішуватися в порядку адміністративного судочинства незалежно від складу сторін ( юридичні особи, фізичні особи, державні чи приватні нотаріуси). Так як є залежність від предмета спору та складу сторін.
Відповідно до підпункту 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Але система нотаріату не входить до системи органів виконавчої влади. В діяхнотаріуса відсутні як адміністративний примус, так і управлінські повноваження.
Законом України «Про нотаріат», зокрема статтями 37, 38, 40, встановлено перелік посадових осіб, які мають право вчиняти нотаріальні дії. Державні нотаріуси довищезазначеного переліку посадових осіб не входять. Нотаріус, здійснює свою діяльність від імені держави, яка делегує йому спеціальні повноваження та наділяє його певною частиною прав та обов'язків. У штаті державного органу нотаріуси не перебувають.
Поняття „посадова особа" міститься лише у Законі України «Про державну службу», згідно частини другої статті 2 якого посадовими особами відповідно до цього закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.
Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року №15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» при вирішенні питання про те, чи є особа службовою, потрібно виходити з положень, що містяться у примітках 1 і 2 до статті 364 Кримінального кодексу України, у яких зазначено, що службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням. Тобто, вищезазначена примітка до статті 364 вказаного Кодексу до службових осіб відносить дві категорії осіб :
- особи, які здійснюють функції представників влади;
- особи, які виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.
Вчинення нотаріусами нотаріальних дій не є виконанням ними функцій представників влади або організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій.
З огляду на вимоги статей 1 та 34 Закону України „Про нотаріат" нотаріуси під визначення «службова особа» та «посадова особа» не підпадають. А тому і вирішувати спірні ситуації мають суди в порядку цивільного судочинства.
Можна говорити і про територіальну підсудність. Наприклад, у справах спадкування, стягнення боргу з спадкоємця, позов заявляється із врахуванням того, чи прийнята спадщина відповідачем, чи ні, залежатиме і від складу спадкового майна, вимоги позивача на звернення стягнення на майно. Як правило позов заявляється по місцю знаходження відповідача. Один нюанс – якщо подається позов про визнання вчиненої нотаріальної дії (наприклад, посвідчення незаконного договору), а фактично подається позов про визнання договору недійсним, то відповідачем по справі буде сторона по договору, а ніяк не нотаріус, яким вчинено договір, і який не роз’яснив наслідки договору. Нотаріус буде лише третьою особою.
Позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, а також спори, що стосуються нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини ч. 3 ч. 114 ЦПК України, в порядку виключної підсудності.
Позови, що подаються після прийняття спадщини спадкоємцями, - за місцезнаходженням спадкового майна або його основної частини (ч. 1 ст. 114 ЦПК України).
Позови, що подаються після прийняття спадщини спадкоємцями і виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням спадкового майна або його основної частини (ч. 1 ст. 114 ЦПК України).
Позови, що виникають з приводу рухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням відповідача (ст. 109 ЦПК України).
Окремим питанням постає відшкодування завданої внаслідок дій нотаріуса шкоди, яка відповідно до ст.27 Закону відшкодовується в повному обсязі також лише в судовому порядку. Відповідно позов про стягнення такої шкоди має подаватися до суду загальної юрисдикції за місцезнаходженням нотаріуса, дії якого визнані рішенням суду незаконними чи не чинними.
Як наслідок розгляду спорів про оскарження нотаріальних дій та про відмову в їх вчиненні має за рішенням суду, яке вступило в законну силу, слідувати перевірка на предмет законності діяльність такого нотаріуса і чи не є це одиничним випадком. Відповідно ст. 27 Закону встановлено порядок і процедуру реагування на випадки порушення законодавства України про нотаріат, навіть до анулювання свідоцтва про зайняття нотаріальною діяльністю. Такими повноваженнями наділені Міністерство юстиції України та Комісія по анулювання свідоцтв про право на зайняття нотаріальною діяльністю за грубе порушення законодавства, неодноразове вчинення порушень, що завдали шкоди громадянам чи державі.
Як правило нотаріуси перестраховуються, краще відмовити, аніж порушити законодавство і фактично відмови є безпідставними. Такі позови не є масовими.
3.Визначення суб’єктного складу.
Право на оскарження дій нотаріуса чи відмову у їх вчиненні відповідно до ст.50 Закону має лише особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Тобто, позивачем може бути або сама особа, інтереси якої порушено при вчинені, або стосуються інтересів по дії, або її представник.
Суб’єктний склад вказаної категорії цивільних справ специфічний, оскільки випливає з характеру та виду заявленого цивільного позову. Вказані позови можна розмежувати на дві категорії: ті, вимоги по яких заявляються стосовно вчиненої нотаріусом нотаріальної дії, тобто такі, що випливають з посвідчень правочинів (безпосередньо договорів про відчуження рухомого і нерухомого майна, застави, іпотеки, продажу майна з прилюдних торгів, посвідчених довіреностей на вчинення прав, посвідчення заповітів, вчинення виконавчих написів і т.п.), та такі, що випливають із відмови у вчиненні нотаріальних дій. Позови з першої категорії випливають з порушених громадянами законних прав та інтересів з цивільних (зобов’язальних, спадкових іт.п.) правовідносин.
Виходячи з вище викладеного, наприклад, позови про визнання правочинів (договорів купівлі-продажу, дарування, заповіту) недійсними, визнання недійсними прилюдних торгів, про стягнення кредиторської заборгованості із спадкоємців заявляються позивачами – особами, інтереси яких торкаються вчиненої нотаріальної дії, і нею ж порушуються. Позивачем може бути як безпосередньо зацікавлена особа, що є стороною в правочині, так і особа, права та інтереси якої вчиненим правочином грубо порушені, наприклад, особа пенсійного віку, яка мала право на обов’язкову частку в спадковому майні. Кредитор, права якого порушені невиконанням спадкодавцем укладеними під час життя зобов’язаннями, також виступає позивачем.
Відповідно відповідачами у вказаних позовах, наприклад, будуть заявлені особи, які є протилежною стороною в двосторонніх договорах (купівлі-продажу, міни, дарування і т.п.), спадкоємці за законом та за заповітом, спадкоємці боржника по кредитному зобов’язанню.
А нотаріус, з діями чи бездіяльністю якого пов’язані вказані вище спори, буде притягуватися як третя (зацікавлена) особа.
При цьому в позові позивачем заявляються вимоги про визнання правочину недійсним.
Що стосуєтьсяпозовних заяв про визнання незаконною (безпідставною) відмову у вчиненні нотаріальної дії, наприклад у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом та зобов’язання вчинення нотаріальної дії, то відповідачем у справі буде державна нотаріальна контора, в якій нотаріус працює, або особисто приватний нотаріус. Якщо державний нотаріус безпідставно вчинив нотаріальну дію або відмовив у вчиненні нотаріальної дії, відповідачем у справі як зазначалося є державна нотаріальна контора, в якій він працює. А представником відповідача будуть відповідні головні управління юстиції у областях, м. Києва або Севастополя.
Коли у спадкоємців були всі необхідні документи, але у видачі свідоцтва про право на спадщину безпідставно відмовлено, заінтересована особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження з позовною заявою про правомірність відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Якщо приватний нотаріус безпідставно вчинив нотаріальну дію або відмовив у вчиненні нотаріальної дії,відповідачем є він особисто та особисто доводить законність своєї нотаріальної дії або відмови у їх вчиненні.
Можуть судом залучатися і треті особи, інтересів яких стосується заявлений позов (особа по заповіту, особа, що має частку в спадковому майні).
При цьому заявлені вимоги в позові мають вказуватися у формі визнання незаконною постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якщо вона надавалася у письмовій формі (як свідчить судова практика є і випадки, коли нотаріуси користуючись правовою необізнаністю громадян, які звертаються за допомогою, не надають письмової відмови про вчинення нотаріальних дій і таким чином позбавляють людину можливості якнайшвидше захистити свої права в судовому порядку), а також вимогу про зобов’язання вчинити певну нотаріальну дію.
4.Особливості розгляду справ вказаної категорії та ухвалення судового рішення.
Позови громадян про захист порушеного або оспорюваного права, заснованого на вчиненні нотаріальних дій, подаються до суду з дотриманням всіх вимог цивільного процесуального законодавства в порядку позовного провадження. Розглядаючи позов і вирішуючи питання про право, суд перевіряє законність здійснення оспорюваної нотаріальної дії відповідно до діючого Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: встановлює, за яких обставин її було вчинено, чи були допущені при цьому будь-які порушення, а якщо так, то ким і з чиєї вини, які причини відмови у вчиненні нотаріальної дії і т.п.
Якщо нотаріус при вчиненні нотаріальної дії виконав всі вимоги чинного законодавства і не допустив при цьому ніяких помилок у своїй професійній діяльності, то визнання нотаріальної дії нечинною не тягне особисто для нього ніяких наслідків. Однак, якщо нотаріальна дія буде визнана недійсною у зв'язку з тим, що вона суперечить законодавству, до нотаріуса, що займається приватною практикою, згодом може бути пред'явлений позов про відшкодування заподіяної шкоди.
При розгляді таких спорів помилки та упущення нотаріусів, допущені ними при здійсненні оскаржуваних нотаріальних дій, не залишаються без уваги. Дана обставина зобов'язує нотаріусів прагнути точно дотримуватися при вчиненні нотаріальних дій всіх вимог чинного законодавства. Адже правова допомога, що надається нотаріусом, не повинна бути джерелом конфліктів, не повинна порушуватибудь-яких прав і законних інтересів, яких торкається вчинюваних нотаріальних дій, а нотаріальний акт може підтверджувати і закріплювати лише безперечний факт або право.
Для нотаріусів, які дотримуються цих правил, неухильно дотримують всі вимоги чинного законодавства і неупереджено вчиняють нотаріальні дії, не переслідуючи при здійсненні своєї діяльності лише одержання прибутку,спір у суді - це конфлікт між сторонами, в результатах вирішення якого нотаріус не може бути зацікавлений. Однак нотаріуси повинні брати участь у розгляді таких справ, бо рішення суду по справі, в якій заперечується який-небудь нотаріальний акт, може вплинути на права або обов'язки нотаріуса по відношенню до однієї зі сторін.
Для подачі позову про оскарження дій нотаріуса чи посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, законодавством передбачено десятиденний строк. Цей строк обчислюється з наступного дня після вчинення оскарженої нотаріальної дії або відмови вчинити нотаріальну дію і вважається не пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява була подана (здана на пошту) безпосередньо до суду. Пропущений заінтересованою особою строк для подачіпозову може бути поновлений судом за наявності поважних причин пропуску строку.
Однак відповідно до ст.ст. 107, 109, 118 Цивільного процесуального кодексу України заява про відмову у вчиненні нотаріальної дії розглядається за правилами позовного провадження шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції за місцезнаходженням приватного нотаріуса (державної нотаріальної контори). Строк оскарження постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії встановлюється у три роки відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України.
Нотаріус чи інша посадова особа, що вчиняє нотаріальні дії, на прохання особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, повинні викласти причини відмови в письмовій формі та роз'яснити порядок її оскарження. У разі, коли у вчиненні дії відмовляє нотаріус, він не пізніше як у триденний строк виносить постанову про таку відмову.
Отже, відповідно до правових засад ЦПК України поданий до суду цивільний позов має бути прийнятий до провадження і відкрито провадження, або повернутий до відкриття провадження по справі з наданням терміну для усунення недоліків або без такого. Розгляд позову проводиться відповідно до правил позовного провадження.
Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не є підставою для відмови у відкритті провадження по справі, оскільки прийняття спадщини це право, а не обов’язок.
Особливістю розгляду даних позовів є визначення належного відповідача – нотаріуса, який відмовив у вчиненні нотаріальної дії (це буде нотаріус), а що стосується позовів, що випливають з правочинів – сторона по зобов’язанню, боржник спадкодавця по кредиторським заборгованостям, особа, що мала право на одержання обов’язкової долі у спадщині, особа по зміненому заповіту, особа боржник по виконавчому напису і т.п. А нотаріус буде виступати в даному випадку третьою особою. Співвідповідачами можуть виступати аукціони чи біржі, на яких проводилися прилюдні торги нерухомого майна чи банки-іпотекодавці.
Належну увагу слід приділяти при розгляді позовів, що стосуються матеріальних питань та питань нерухомості саме малолітніх та неповнолітніх осіб. Мають притягуватися в якості третіх осіб на боці позивача відповідні Служби в справах неповнолітніх при районних державних адміністраціях, а також долучатися їхні мотивовані висновки.
Особливе питання займають письмові докази по справі. Адже, наприклад, саме посвідчені договори чи заповіти, які оспорюються, стають предметом розгляду і потребують в подальшому перевірки відповідними експертними установами. Тому судами призначаються для проведення відповідні експертизи (почеркознавчі та ін.)
При розгляді спорів про визнання відмов в вчиненні нотаріальних дій не чинними можливі випадки ненадання самої постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії у письмовій формі, так як їх не надавалося позивачеві при відмовленні нотаріусом.
При розгляді спорів даної категорії є обов’язковим огляд оригіналів нотаріальних проваджень або відповідної переписки з громадянами. А тому відповідно до Закону довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи надаються нотаріусом протягом десяти робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу суду, прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування у зв'язку з кримінальним провадженням, цивільними, господарськими, адміністративними справами, справами про адміністративні правопорушення, що знаходяться в провадженні цих органів, з обов'язковим зазначенням номера справи та прикладенням гербової печатки відповідного органу.
Під час розгляду справ поданої категорії може виникати необхідність у накладенні арешту на майно, вжиття заходів до охорони, наприклад, спадкового майна. При цьому судом надсилаються відповідні ухвали суду і нотаріус зобов’язаний накласти заборону на відчуження чи вжити заходів до охорони. Оспорювання вчинених нотаріальних дій стають передумовою для зупинення незакінченого нотаріусом провадження.
Нотаріус не має права давати свідчення в якості свідка щодо відомостей, які становлять нотаріальну таємницю, крім випадків, коли цього вимагають особи, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.
За результами розгляду справи суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішує справу згідно з законом, і виносить обґрунтоване рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При винесенні рішення по справі, що стосуються спадкування, слід враховувати положення Постанови Пленуму Верховного Cуду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах спадкування», зокрема, наприклад п. 27 роз’яснює питання по кредитним заборгованостям спадкодавця.
При вирішенні спорів щодо визнання правочинів недійсними доцільно використовувати положення Постанови Пленуму Верховного Cуду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
За результатами розгляду справи можливе і укладення мирової угоди, що затверджується ухвалою суду.
Якщо рішенням суду визнано неправомірність дій нотаріуса при посвідченні договорів і т.п., а також при визнанні відмови у вчиненні нотаріальних дій незаконною, суд зобов’язаний повідомити органи юстиції для відповідного реагування.
Проблемою оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів є те, що такі позови залишаються без задоволення, і переважно з тих підстав, що позивачем (особою, яка оскаржує виконавчий напис, звичайно, є боржник) неправильно обирається спосіб захисту порушеного права.
Стаття 50 Закону України «Про нотаріат» у редакції Закону України від 01.10.2008 уже не містить такого способу захисту права, як визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. З приписів Закону України «Про нотаріат» вбачається, що у разі вчинення нотаріусом виконавчого напису всупереч приписам законодавства такі дії нотаріуса оскаржуються до суду, і в такому випадку вчинений нотаріусом акт визнається недійсним.
При цьому практика розгляду даної категорії справ загальними судами незважаючи на нову редакцію ст. 50 Закону України «Про нотаріат», вимоги позивачів, адресовані у позовах до загальних судів, як правило сформульовані саме у вигляді прохання визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, і такі вимоги розглядаються судами по суті, у тому числі із ухваленням у справах рішень про задоволення позову. Мають місце і випадки формулювання позовних вимог таким чином: «визнати виконавчий напис недійсним і таким, що не підлягає виконанню», а нотаріуси залучаються до участі у справах подекуди як треті особи, а подекуди – як співвідповідачі.
Таким чином, одним із способів захисту права, встановленим законом, є оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, оскарження нотаріального акта. Якщо предметом оскарження є нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, а також нотаріальний акт, цілком обґрунтовано, що в якості відповідача у даній категорії спорів має залучатися саме нотаріус, яким вчинено таку нотаріальну дію чи нотаріальний акт. Спір про визнання недійсним виконавчого напису буде підвідомчий саме загальному суду, адже однією із сторін такого спору виступатиме нотаріус. Постає питання і щодо процесуального статусу стягувача у цій категорії справ. Раніше стягувач залучався до участі в справі в якості відповідача на підставі ст. 50 Закону України «Про нотаріат» (в редакції від 15.03.2006), а також процесуальних норм ст. 110 ЦПК України. Однак, слід пам'ятати, що норми ст. 110 ЦПК України є процесуальними нормами, які визначають правила підсудності справ, і фактично є нормами, прийнятими на виконання приписів ст. 50 Закону України «Про нотаріат».
5.Спірні питання, що потребують роз’яснення Вищим спеціалізованим судом України.
В своїй роботі нотаріуси зобов’язані попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій особам, які звернулися за допомогою до нотаріуса для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду; і відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.
Виходячи з практики розгляду цивільних справ Барським районним судом Вінницької області за період 2011-2012 роки, протягом якого було подано одну позовну заяву по вказаній категорії справ можна зробити висновок про те, що державний нотаріус Барського районного нотаріального округу, приватні нотаріуси м. Бар Вінницької області та посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, а також інші нотаріуси, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України. Ними не порушувалися законні права та інтереси громадян Барського району Вінницької області, нотаріальні дії вчинялися відповідно до діючого законодавства, а тому спірних питань не виникало.
Так, 05.11.2012 року до Барського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява від Л.О. до Л.Т. про визнання договору дарування частки в нерухомому майні недійсним, справі присвоєно номер. Ухвалою судді Барського районного суду від 06.11.2012 Переверзєва С.В. відкрито провадження по справі. Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що 10.01.2012 року приватним нотаріусом Барського районного нотаріального округу Л.Л. був посвідчений договір дарування одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності на будинок без виділу цієї частки. Згідно з умовами договору Л. О. (позивач) передав у власність своїй дружині Л.Т. (відповідачці), а вона прийняла в дар, свою частку у праві спільної сумісної власності подружжя на будинок та відповідну частку належних до нього будівель та споруд, що розташований в м. Бар по вул. Г., Вінницької області без виділу цієї частки. Вважаючи, що даний правочин попри його нотаріальну форму, та заяви і гарантії сторін, що вказані в п. 4.1. даного Договору підлягає визнанню недійсним оскільки був вчинений на вкрай невигідних для нього умовах та під впливом обману зі сторони Л.Т., просив визнати недійсним договір дарування. Шлюб між сторонами розірвано 31.10.2006 року. За час шлюбу 24.11.2006 року на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу було придбано будинок з обслуговуючими спорудами в м. Бар по вул. Г., та земельну ділянку під ним. Для купівлі нерухомого майна позивачем були залучені кредитні кошти в сумі 81637 гривень, які мав повернути рівними частинами до 26.11.2026 року. В підтвердження цього надається договір іпотеки укладений з Барським відділенням Вінницької філії «Приват Банку» під заставу вказаного будинку від 28.11.2006 року. Для дострокового погашення одержаного кредиту Леськов О.М. позичив у Парубіна Г.М. 60000 гривень зі строком повернення згідно наданої розписки до 31.01.2012 року. Кредит погашено в повному обсязі. Після розлучення відповідачка запропонувала подарувати їй свою частку в будинковолодінні в рахунок повернення нею коштів Парубіну Г.М.. За що обіцяла надати право безперешкодно проживати з нею та їхнім неповнолітнім сином. Однак після підписання договору сума позики Парубіну Г.М. відповідачкою не повернута і якби на його думку його не ввели в оману при наявності тяжких для нього обставин (термінового повернення суми позики), він би не уклав вказаний договір дарування своєї частки житлового будинку та споруд, оскільки це було його єдине житло. А відтак його волевиявлення не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, що суперечить нормам ЦК України. Ст.230 ЦК України передбачає підставу для визнання договору недійсним, коли має місце навмисне введення в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Позивач вважає, що договір був вчинений ним під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах і договір дарування частки в нерухомому майні незалежно від ініціатора такого правочину може бути визнаний недійсним.
Ще однією особливістю є обов’язкова участь нотаріуса, який вчинив оспорюваний правочин, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача. Разом з тим при подачі позову позивач не ставив вимоги про притягнення нотаріуса в якості відповідача або третьої особи, хоча безпосередньо просить визнати договір дарування нікчемним. А тому ухвалою суду в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача залучено приватного нотаріуса Барського районного нотаріального округу - Любарську Любов Степанівну.
Станом на 01.02.2013 року розгляд справи триває.
Голова Барського
районного суду С.В. ПЕРЕВЕРЗЄВ
вик. Чепельська Ю.В.
т.2-41-74
_03_03.png)
