Барський районний суд Вінницької області

20 серпня 2013, 14:18

АНАЛІЗ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ

РОЗГЛЯДУ БАРСЬКИМ РАЙОННИМ СУДОМ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ ЦИВІЛЬНИХ СПОрів, які виникають із договорів іпотеки

за 2011-2012 роки

Погіршення ліквідності в банківському секторі, швидке зростання та коливання курсу іноземної валюти, суттєве зменшення доходів населення та інші чинники призвели до великої кількості судових спорів щодо виконання кредитних договорів, договорів банківського вкладу, забезпечення договірних зобов'язань, звернення стягнення на заставлене майно, визнання договорів кредиту, поруки, застави, іпотеки недійсними тощо.

У зв’язку з цим, останнім часом банки активно використовують своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки при простроченні іпотекодавцем повернення суми кредиту.

Відносини іпотеки нерухомого майна регулюються Законом України від 05.06.2003 р. №898-IV «Про іпотеку».

Статтею 1 Закону про іпотеку встановлено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Відповідно до ст. 37 Закону про іпотеку іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. При цьому іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

В 2011 році з урахуванням залишків на розгляді Барського районного суду Вінницької області перебувало 4 цивільні справи по спорах , які виникають з договорів іпотеки, зокрема:

1) Цивільна справа за позовом ОСОБА1 до нотаріуса про визнання недійсним цінного паперу і договорів.

2) Цивільна справа за позовом ОСОБА1 до ОСОБА2 про захист прав споживача, шляхом визнання недійсним внесення змін до договору про іпотечний кредит щодо підняття процентної ставки та його окремого положення, недійсними правочини, зобов’язання кредитора у поверненні незаконно одержаних коштів на їх виконання та у корегуванні кредитних зобов’язань позичальника у бік їх зменшення за договором про іпотечний кредит.

3) Цивільна справа за позовом ОСОБА1 до ОСОБА2 про захист прав споживача, визнання окремих положень договору про надання споживчого кредиту недійсними , а його розірвання недопустимим, зобов’язання кредитора у виконанні передбачених правочином обов’язків до його повного виконання.

4) Цивільна справа за позовом ОСОБА1 до ОСОБА2 про звернення стягнення.

Закінчено провадження у 2 справах, що перебували на розгляді судів. З ухваленням рішення розглянуто 2 справ, в тому числі задоволено позов у 2 справах. Обидва рішення суду переглядались в апеляційному порядку. Крім того одна справа переглядалась в касаційному порядку, рішення Барського районного суду та ухвалу апеляційного суду Вінницької області було скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

В 2012 році на розгляд до Барського районного суду Вінницької області надійшло 2 цивільні справи по спорах , які виникають з договорів іпотеки, а саме:

1) Цивільна справа за позовом ОСОБА1 до ОСОБА2 про захист прав споживача, шляхом визнання недійсним внесення змін до договору про іпотечний кредит щодо підняття процентної ставки та його окремого положення, недійсними правочини, зобов’язання кредитора у поверненні незаконно одержаних коштів на їх виконання та у корегуванні кредитних зобов’язань позичальника у бік їх зменшення за договором про іпотечний кредит – після скасування касаційною інстанцією заочного рішення Барського районного суду Вінницької області від 06.07.2011 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 29.02.2012 року;

2) Цивільна справа за позовом ОСОБА1 до ОСОБА2 про звернення стягнення відповідно до укладеного договору.

Звернення стягнення на майно, передане в іпотеку чи в заставу.

Право застави не тільки забезпечує виконання основного зобов'язання, а й визначає можливі способи здійснення іпотекодержателем захисту його прав та інтересів у основному зобов'язанні.

При розгляді таких питань суди враховують як визначені частиною 2 статті 16 ЦК України способи захисту судом цивільних прав та інтересів, так і Законів України про заставу та про іпотеку, якими встановлено особливості звернення стягнення на предмет іпотеки/застави та задоволення за рахунок його вартості вимог іпотеко-заставодержателя.

При вирішенні спорів даної категорії принциповим вважається встановлення судом факту невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання, лише за умови якого суд й має право звернути стягнення на предмет іпотеки/застави. Відповідно до положень статей 33, 35 Закону України «Про іпотеку», згідно з якими у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини 2 статті 35 Закону України «Про іпотеку».

В окремих випадках банки пред'являють вимоги про припинення права власності іпотекодавця на предмет іпотеки та визнання вказаного права за банком, маючи на увазі спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність. Проте виникає питання про те, що такий спосіб захисту порушеного права кредитора в судовому порядку не відповідає положенням розділу 5 Закону України «Про іпотеку», оскільки задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на майно за положеннями статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено лише в порядку позасудового врегулювання спору.

Відповідно до частини 1 статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателю на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Разом із тим, частиною 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі: 1) рішення суду, 2) виконавчого напису нотаріуса або 3) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання). При цьому правовою підставою для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя (або застереження в іпотечному договорі).

Суд у своєму рішенні про звернення стягнення на предмет іпотеки може встановити спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

При розгляді справ щодо спорв, які виникають із договорів про іпотеку виникає ряд складних питань , які суд має вирішити.

1. Підсудність. Вирішуючи питання щодо підсудності справ, які стосуються договору іпотеки або застави нерухомого майна у випадку, якщо майно відповідача може знаходитись у різних місцях, судді виходили з того, що позивач має право вибору підсудності. Позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна (наприклад, договору іпотеки) та застосування наслідків недійсності такого договору пред'являються за правилами частини 1 статті 114 ЦПК України, тобто за місцем знаходження майна або основної його частини.

Отже, якщо ж предметом позову є звернення стягнення на предмет іпотеки (статей 33, 39 Закону України «Про іпотеку») тощо, то суд застосовує положення про виключну підсудність.

Так як Закон України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спори щодо виконання кредитних договорів, що впливає на визначення підсудності спору за місцем проживання споживача, то такі спори підлягають розгляду за місцем знаходження відповідача за місцем знаходження його філії.

2. Оцінка майна. При розгляді справ щодо звернення стягнення на іпотечне майно виникають питання, що стосуються оцінки майна - предмета іпотеки. В одних випадках в якості ціни позову береться початкова вартість, яка зазначена у договорі, в інших - встановлена вартість предмета іпотеки на час розгляду справи при видачі витягу із державного реєстру. При вирішенні цих питань судді виходять з того, що ціна предмета іпотеки встановлюється в самому договорі. Якщо при розгляді справи сторони з такою оцінкою погоджуються, то в суду немає підстав її не приймати до уваги, оскільки вона є умовою договору. Якщо між сторонами виникає спір щодо такої оцінки, то в залежності від того, яка сторона її оспорює, вона зобов'язана за змістом частини 3 статті 10 ЦПК України довести інший його розмір, зокрема клопотання про призначення та проведення відповідної судової експертизи.

3. Процедура проведення виселення. Закон України «Про іпотеку» містить в собі суперечливі позиції щодо процедури проведення виселення мешканців житлового будинку чи житлового приміщення, оскільки передбачає можливість їх виселення в судовому порядку як під час задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, так і в подальшому, але з дотриманням обов'язкової процедури письмового попередження про звільнення житлового приміщення протягом одного місяця.

Недотримання вищевказаної процедури є підставою для відмови в позові про виселення мешканців житлового приміщення, що є предметом іпотеки, і на яке звертається стягнення.

Примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо добровільно мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк. Оскільки на час ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні виконання імперативно-диспозитивних приписів, встановлених частиною 2 статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частиною 3 статті 109 ЖК України, щодо примусового виселення за рішенням суду мешканців із житлового будинку або житлового приміщення, на які здійснюється звернення як на предмет іпотеки, то такі позовні вимоги на цій стадії не можуть бути задоволені, оскільки на цей момент відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав та свобод іпотекодержателя або нового власника щодо звільнення вказаних житлових приміщень їх мешканцями, в розумінні в вимог статті 3 ЦПК України щодо права особи для звернення до суду за захистом.

Відсутність у Законі № 898-IV чіткої процедури виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки викликає труднощі при вирішенні судами вимог іпотекодержателів про виселення мешканців.

Слід зазначити, що потребує правового визначення спірне питання стосовно ухвалення судових рішень про звернення стягнення на заставлене нерухоме майно шляхом його продажу банками-іпотекодержателями з наданням останнім відповідних прав на отримання необхідних документів та укладення від імені іпотекодавців договорів купівлі-продажу, з огляду на можливість їх нотаріального посвідчення.

4). Підвищення процентної ставки. Певну складність становлять справи щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно з ч. 2 ст. 1056-1 та ст. 1061 ЦК у зв’язку з прийняттям Закону від 12 грудня 2008 р. № 661 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору банківського вкладу щодо права банку змінювати розмір процентів на строковий вклад в односторонньому порядку є нікчемною. Проте, як вбачається з матеріалів справ, банки надсилали повідомлення про підвищення відсотків за кредитним договором із січня–лютого 2009 р. з посиланням, зокрема, на те, що ще у грудні 2008 р. банком прийнято таке рішення, і на підставі цього банком у подальшому зроблені перерахунки процентів за договором.

Судді також враховували поведінку сторін після прийняття рішення банком щодо зміни процентної ставки, зважаючи на положення цивільного законодавства про укладення та зміну договору, зокрема якщо боржник сплачує проценти за попередньою ставкою та не вчиняв інших дій щодо прийняття пропозиції, то це свідчить про відсутність домовленості й у такому випадку слід виходити з умов договору.

У будь-якому випадку всі зазначені вище обставини (підписання додаткової угоди про зміну процентної ставки, повідомлення про це боржника, поведінка сторін після зміни процентної ставки) мають враховуватись судом у сукупності, але визначальним при вирішенні питання щодо правомірності такої зміни в контексті Закону № 661 є саме дата рішення про зміну ставки банком (а саме до 10 січня 2009 р.).

Так, в цивільній справі ОСОБА1 звернулась до Барського районного суду Вінницької області із позовом до ОСОБА2 про захист прав споживача, шляхом визнання недійсним внесення змін до договору про іпотечний кредит щодо підняття процентної ставки та його окремого положення, недійсними правочини, зобов’язання кредитора у поверненні незаконно одержаних коштів на їх виконання та у корегуванні кредитних зобов’язань позичальника у бік їх зменшення за договором про іпотечний кредит, мотивуючи тим, що її права як споживача послуг порушені, оскільки діями відповідачів її введено в оману, графіку погашення заборгованості їй не надавалося, їй було нав’язано договори страхування та кредитний договір, по якому вона взагалі не отримувала коштів, валютою кредитування обрано не національну валюту.

Заочним рішенням Барського районного суду від 06.07.2011 року позовні вимоги ОСОБА1 задоволено та визнано недійсними всі внесені зміни до укладеного договору про іпотечний кредит від 17.04. 2008 року щодо підвищення процентної ставки; визнано щомісячним (ануїтетним) платежем за укладеним між ОСОБА1 договором про іпотечний кредит 17.04.2008 року 1998,31 грн; зобов’язано до ОСОБА2 здійснити, починаючи з 17.04.2008 року відповідне корегування кредитних зобов’язань ОСОБА у бік їх зменшення за укладеним між ОСОБА1 до ОСОБА2 договором про іпотечний кредит від 17.04. 2008 року в зв’язку із незмінністю процентної ставки; визнано недійсним з 17.04.2008 року пункт 2.1.3 укладеного між ОСОБА1 до ОСОБА2 договору про іпотечний кредит від 17.04.2008 року; визнано недійсним з 17.04.2008 року укладений між ОСОБА1 до ОСОБА2 кредитний договір від 17.04.2008 року.; стягнуто з ОСОБА1 на користь ОСОБА2 всі кошти, що було проплачено нею йому на виконання укладеного між ОСОБА1 до ОСОБА2 кредитного договору від 17.04.2008 року в сумі 250,64 грн.; визнано недійсною з 1.09.2008 року укладену між ОСОБА1 до ОСОБА2 додаткову угоду до кредитного договору від 17.04.2008 року; стягнуто з ОСОБА1 на користь ОСОБА2 всі кошти, що було проплачено нею йому на виконання укладеної між ОСОБА1 і ОСОБА2 додаткової угоди до кредитного договору № від 17 квітня 2008 року в сумі 1314,62 грн.; визнано недійсною з 1.02.2008 року укладену між ОСОБА1 і ОСОБА2 додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 17.04.2008 року ; стягнуто з ОСОБА1 на користь ОСОБА2 всі кошти, що було проплачено нею йому на виконання укладеної між ОСОБА1 і ОСОБА2 додаткової угоди до договору про іпотечний кредит від 17.04.2008 року в сумі 62773,73 грн.; изнано недійсними з 17.04. 2008 року укладені між ОСОБА1 і ОСОБА2 договори страхування майна і особистого страхування від 17.04. 2008 року та стягнуто судові витрати по справі.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 29.02.2012 року апеляційну скаргу ОСОБА1 задоволено частково. Заочне рішення Барського районного суду Вінницької області від 06.07.2011 року в даній справі змінено, а саме виключено з мотивувальної частини рішення посилання на ст.65 СК України та Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 року, як на правові норми, на підставі яких вирішено справу. В іншій частині заочне рішення залишено без змін.

Однак, ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 07.11.2012 касаційну скаргу ОСОБА1 задоволено частково. Заочне рішення Барського районного суду Вінницької області від 06.07.2011 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 29.02.2012 року скасовано з мотивів, що факт отримання кредитних коштів та укладення кредитного договору про іпотечний кредит в ході розгляду даної справи позивачем не спростовано; не було наведено достатніх, обгрунтовних підстав ля висновку про те, що позивач була введена банком в оману щодо ненадання інформації про детальний опис загальної вартості кредиту та валютні ризики. Крім того, саме позивач прийняла рішення про зміну валюти кредиту, за яким існує графік погашення, вона з умовами кредиту ознайомлена, про що особисто розписалась. Також, на думку колегії, суди помилково дійшли висновку про невідповідність договорів страхування письмовій формі, а тому справу передано на новий розгляд першої інстанції. На даний час провадження по вказаній цивільній справі не закінчене.

5. Звернення стягнення. Питання з приводу можливості задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) виявилися чи не найскладнішими. Зокрема, при зверненні до суду з позовом кредитори обмежуються лише вимогою звернути стягнення на предмет іпотеки/застави без вимоги стягнути відповідну суму заборгованості.

Вирішуючи спори цієї категорії, суду принципово необхідно встановити факт невиконання або неналежного виконання основного зобов’язання, лише за цієї умови суд й має право звернути стягнення на предмет іпотеки/застави. Відповідно до положень статей 33, 35 Закону № 898-IV, згідно з якими у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У такому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Недотримання зазначених правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов’язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону № 898-IV.

Отже, у випадках, коли з матеріалів справи вбачається, що письмова вимога, передбачена ст. 35 Закону № 898-IV банком іпотекодавцю та/або боржнику не направлялася, то позов про звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасним, в його задоволенні може бути відмовлено. Тобто недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові.

Також важливим є врахування положення ст. 39 Закону № 898-IV, згідно з якою суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов’язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Зазначене положення Закону є оціночним, у зв’язку з цим підлягає детальному мотивуванню і суд має дійти висновку, чи підпадає спірна ситуація, яку він розглядає, під зміст цього оціночного поняття та чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини. У цьому випадку має бути врахована й співмірність заборгованості з вартістю іпотечного майна.

В деяких випадках банки пред’являють вимоги про припинення права власності іпотекодавця на предмет іпотеки та визнання такого права за банком, маючи на увазі спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність.

Щодо звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду відповідно до ст. 39 Закону № 898-IV, то суд у своєму рішенні може встановити спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону № 898-IV.

Положення ст. 65 Сімейного кодексу України щодо порядку розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються саме розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів і не створює обов’язків для другого із подружжя, а лише для позичальника як сторони договору (ч. 1 ст. 1054 ЦК).

Не є розпорядженням майном подружжя й укладення договору застави (іпотеки). Проте слід звертати увагу на положення ст. 578 ЦК, згідно з якою майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Вимоги про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором та вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, що забезпечує виконання того ж самого кредитного договору, заявлені до одного і того ж позичальника-іпотекодавця, є тотожними (мають однаковий предмет та підстави).

Одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки можливо у випадку, коли іпотекодавцем є інша особа ніж позичальник. В «Узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин Верховного Суду України», від 07.10.2010 року одночасне заявлення таких вимог до позичальника-іпотекодавця визначено як подвійне стягнення боргу. Тобто ці вимоги мають загальний предмет – стягнення боргу за кредитним договором та підставу – наявність заборгованості за кредитним договором.

Позов про стягнення кредитної заборгованості та позов про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) шляхом примусового продажу предмету застави (іпотеки) у виконавчому провадженні є за своєю суттю (предметом та підставами) тотожними позовами тому, що в обох позовах позивач вимагає повернення кредитної заборгованості. Предметом цих позовів є стягнення заборгованості за кредитним договором. Ці позови мають і єдину підставу для звернення – наявність заборгованості за кредитним договором. А відтак, кредитор не може заявляти до одного і того ж відповідача дві вимоги про стягнення заборгованості та про звернення стягнення на предмет застави.

Відмінність у цих вимогах полягає лише у тому, що у позові про стягнення заборгованості за кредитним договором позивач вимагає погашення боргу за рахунок усього майна позичальника-іпотекодавця, у тому числі за рахунок майна, що передане позичальником в іпотеку, а у позові про звернення стягнення на предмет іпотеки – лише за рахунок предмету іпотеки.

Так, в цивільній справі позивач ОСОБА1 звернувся до Барського районного суду до ОСОБА2 про захист прав споживача, визнання окремих положень договору про надання споживчого кредиту недійсними, а його розірвання недопустимим, зобов’язання кредитора у виконанні передбачених правочином обов’язків до його повного виконання, мотивуючи тим, що 10.04.2008 року між ним та відповідачем було укладено договір про іпотечний кредит, договір про надання споживчого кредиту та укладено договір іпотеки предметом якого є нерухоме майно, а саме квартира, що розташована в м.Барі, договір страхування майна, та договори особистого страхування. Згодом відповідач змінив відсоткову ставку за договором про надання споживчого кредиту, однак рішенням Барського районного суду від 20.08.2010 року, яке набрало законної сили, визнано недійсним підвищення відповідачем процентної ставки. Тому, позивач продовжував регулярно вносити до каси відповідача грошові кошти у сумі 2474 гривні 30 коп. Однак, 16.12.2010 року позивач отримав повідомлення про розірвання 27.12.2010 року договору про надання споживчого кредиту через ненадання інформації про його фінансовий стан , яку відповідач у нього не вимагав. Позивач вважає, що такі дії відповідача є неправомірними через відсутність згоди позивача на розірвання договору, внаслідок чого порушені його права, як споживача та громадянина. Тому , позивач просив визнати недійсним розірвання 27.12.2010 року договору про іпотечний кредит від 10.04.2010 року укладеного між ОСОБА1і ОСОБА2; зобов’язати ОСОБА1 у виконанні з 27.12.2010 року обов’язків передбачених укладеним між сторонами договором про іпотечний кредит від 10.04.2010 року до його повного виконання; визнати недійсними пункти 2.1.3, 5.2.4, 5.3.12 даного договору ; стягнути на його користь судові витрати. Заочним рішенням Барського районного суду Вінницької області від 07.2011 року позов задоволено частково, а саме в частині визнання недійсним розірвання 27.12.2010 року договору про іпотечний кредит від 10.04.2008 року укладеного між ОСОБА2 і позивачем; зобов’язання ОСОБА1 у виконанні з 27.12.2010 року обов’язків передбачених укладеним між ОСОБА1і ОСОБА2 договором про іпотечний кредит від 10.04.2010 року до його повного виконання та стягнення судових витрат. В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

29.08.2011 року ухвалою Барського районного суду заяву відповідача про перегляд заочного рішення Барського районного суду від 07.06.2011 року у вказаній цивільній справі залишено без задоволення.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 07.10.2011 року апеляційну скаргу ОСОБА1 відхилено, а рішення Барського районного суду від 07.06.2011 року залишено без змін.

Результати проведеного узагальнення показали, що Барським районним судом Вінницької області в період 2011-2012 років розглядалися цивільні спори, які виникають із договорів іпотеки, де однією із сторін був ПАТ КБ «ПриватБанк». Переважна більшість спорів виникала у звязку із збільшенням банком відсоткової ставки кредитного договору, внаслідок чого боржник опинявся у скрутному становищі та не міг своєчасно та належним чином виконувати свої зобов’язання, що тягнуло за собою звернення кредитодавця із позовом до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором або звернення стягнення . В іншому випадку боржник звертався до суду із позовом про визнання незаконним підняття банком в односторонньому порядку відсоткової ставки по кредитному договору.

В.О. ГОЛОВИ БАРСЬКОГО

РАЙОННОГОСУДУ В.В.ЄРМІЧОВА

Барський районний суд Вінницької області Таблиця 1

Дані

щодо розгляду місцевими загальними судами у 2011-2012 року цивільних спорів, які виникають з договорів іпотеки

№ п/п	Найменування показника		Надійшло позовів		Перебувало на розгляді (із урахуванням залишків)		Розглянуто
							Усього		У тому числі
							Усього		Із ухваленням рішення		Із них Задоволено із граф 8,9)
			Роки
			2011	2012	2011	2012	2011	2012	2011	2012	2011	2012
	1		2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
1	За договором іпотеки усього, у тому числі		1	2	4	3	2	-	2	-	2	-
2	За спорами щодо укладення, виконання, розірвання договорів іпотеки та визнання їх недійсними		1	1	4	2	2	-	2	-	2	-
3	За спорами щодо відступлення прав за іпотечним договором		-	-	-	-	-	-	-	-	-	-
4	За спорами щодо звернення стягнення на майно, передане в іпотеку		1	1	1	1	-	-	-	-	-	-
4	Із них	Щодо виселення з переданих в іпотеку житлових будинків чи житлових приміщень, на які звернено стягнення	1	1	1	1	-	-	-	-	-	-

Барський районний суд Вінницької області Таблиця 2

Таблиця показників

об’єктів іпотечного правовідношення у цивільних спорах,

які виникають із договорів іпотеки, розглянутих місцевими

загальними судами у 2012 році

№ п/п/	Найменування показника				Перебувало на розгляді (із врахуванням залишків)	Розглянуто
						усього	У тому числі
						усього	Із Ухваленням рішення	Із них Задоволено (із графи 4)
	1				2	3	4	5
Розділ І	За договором іпотеки усього, у тому числі				3	-	-	-
Розділ ІІ	1	Земельна ділянка	- вільна від забудови		-	-	-	-
	1	Земельна ділянка	- на якій розташовані будівлі		2	-	-	-
	2	право оренди чи користування земельною ділянкою			-	-	-	-
	3	житлові будинки			2	-	-	-
	4	квартири			1	-	-	-
	5	нежитлові будівлі, споруди			-	-	-	-
	6	нежитлові приміщення (частина внутрішнього об’єму будівлі)			-	-	-	-
	7	об’єкти незавершеного будівництва, майнові права на них			-	-	-	-
	8	частина об’єкта нерухомого майна ( з рядка 1-7)			-	-	-	-
	9	нерухоме майно, що є у спільній власності (з рядка 1-7)		у спільній частковій власності	-	-	-	-
	9	нерухоме майно, що є у спільній власності (з рядка 1-7)		у спільній сумісній власності	3	-	-	-

Аналіз судової практики з розгляду цивільних спорів, які виникають із договорів іпотеки за 2011-2012 роки.